Історії жінок

Луїза вийшла з автобуса і швидко пішла на таксі. Вона щойно повернулася з відрядження і дуже втомилася. По дорозі додому Луїза заїхала на роботу і швидко написала звіт про відрядження. Вона навіть не сказала своєму чоловікові Микиті, що повернулася… Луїза зайшла у свою квартиру. Там стояла тиша. Але це й не дивно, адже нікого нема вдома. Швидко знявши кросівки й куртку, Луїза пройшла на кухню. – Треба було б зазирнути в холодильник і сходити в магазин, – вирішила жінка. Луїза зайшла на свою гарненьку, завжди чистеньку кухню, й побіліла від побаченого

Луїза швидкими кроками дійшла до машини, таксі вона замовила, як тільки вийшла з автобуса.

Поїздка позаду – як же ж вона не любила все це. Але у відрядження, куди її відправили, був один транспорт – автобус.

І не якийсь комфортний, а невелика маршрутка. Добре, що вдалося змінити квиток, а то можна було ще два дні стирчати в тій дірі, а це вихідні.

Дорога додому зайняла не так багато часу. Дорогою Луїза заїхала в офіс, швидко написала звіт про відрядження.

Вона навіть не повідомила чоловіка про своє повернення. Вранці не встигла, а зараз на роботі. Відволікатися на пусті дзвінки вона не любила, лише у справі.

У квартирі була тиша, але це й не дивно, адже нікого нема вдома. Швидко знявши кросівки й куртку Луїза пройшла на кухню.

Треба було заглянути в холодильник, оцінити запаси і сходити в магазин.

Вона вирішила це зробити одразу, щоб більше нікуди не виходити. Луїза зайшла на свою гарненьку, завжди чистеньку кухню, й побіліла від побаченого!

Кухня зустріла її брудним посудом та залишками застілля…

На столі стояли пляшки з-під дорогого ігристого, ще одна була під столом.

Мийка була повна посудом.

– Таке вічуття, що тут гуляла футбольна команда, – подумала Луїза.

У відрі для сміття теж були різні пляшки. Коробки з-під піци та суші були на вікні та плиті.

– Що це? Мене не було три дні! – вголос сказала вона сама собі. – Ну, тільки повернися!

З Микитою вони були одружені всього рік. Такого ніколи раніше не було. Він практично не гулбанив.

– Ні, він зовсім не гульбанив, – згадала Луїза. – Навіть на весіллі був лише келих ігристого, який так і залишився майже повним.

Дівчина терпіти не могла гульвіс, у дитинстві натерпілася від батька. Микита про це знав.
Що таке тут відбувалося? Чому так?

Холодильник був практично порожнім, але йти в магазин і готувати вечерю розхотілося. У морозилці були невеликі запаси.

– Але спочатку треба все прибрати. Чи лишити? Ні прибрати…

Луїза не терпіла безладу.

Вона попрямувала у спальню перевдягнутися. Там теж був безлад. Було ясно, що на ліжку спали прямо поверх покривала.

– Добре, що не з коханкою застала, – подумала Луїза. – А раптом?

У другій кімнаті працював телевізор на музичному каналі, там співали без звуку, лише танцювали та відкривали рота.

– Значить, були і танці, – подумала вона, і вимкнула його.

– З чого почати?

Добре, що в неї завжди в запасі є великі мішки для сміття. Потрібно було дві години, щоб прибрати і відмити кухню.

На келихах вона помітила сліди помади. А трохи пізніше пролунав дзвінок телефону. Звідки йшла мелодія Ліза не одразу зрозуміла.

Телефон завалився за диван, і то був телефон чоловіка.

Дзвонив його начальник – «Євген Юрійович».

– Щось трапилося? Відповісти чи ні?

Дзвінок відключився, але зателефонували знову. Луїза натиснула на кнопку, але не встигла нічого сказати.

– Коханий, твоя киця хоче до тебе. Ми так добре провели час. Ти обіцяв мені вихідні. А чому ти мовчиш? Вибач, ти напевно зайнятий. Буду в тебе о восьмій. Бувай…

Відповісти Луїза теж не встигла.

– Але це навіть краще, – подумала вона. – Ось все й прояснилося.

Виявляється її Микита їй зраджує.

Пора поміняти замки до його приходу є ще – чоловік на годину, і все готово.

Як шкода, що у Микити немає валізи, він приїхав із величезною сумкою, яку потім комусь віддав.

Може її й не було? Натомість є пакети для сміття. Луїза швидко впоралася з усіма його речами.

У коридорі вже стояло чотири пакети, один із сміттям, а три з речами чоловіка.

У квартирі повний порядок та чистота. Запах свіжозвареної кави і курки, що запікається, ішов по квартирі.

Скрегіт замка почувся о сьомій вечора. Луїза тихо підійшла до дверей і відчинила їх.

– Що ти тут робиш, ти повернулася? Але…

– А що? Не чекав?

– Вибач, я хотів усе прибрати, але не встиг. Не думав, що ти так рано приїдеш. Ми тут із друзями відпочили. Але я все приберу!

– Я викликала клінінгову фірму, ти мені винен грошей.

– Звісно, – Микита дістав гроші. – У мене готівка, премію дали у конверті. Вистачить?

– Ні. Це за клінінг кімнати, спальні, це за кухню, – Луїза з кожним словом забирала у нього гроші. – А це мені за мої нерви. Тут і тобі лишилося.

– А чому я не зміг відчинити двері?

– Ось сміття ще, винеси.

– Так багато?

– Скільки насмітив. Дивись не переплутай, сміття – один пакет, твої речі – три пакети.

– Що це означає?! Ми всього лише посиділи з друзями.

– І подругами. Ось твій телефон, там кохана дзвонила. Напевно, скоро буде. Прощавай.

– Куди я піду?! Я хочу їсти! Давай поговоримо!

– До неї або до батьків.

Луїза зачинила двері і тут же почула скрегіт ключа. Вона знову відчинила.

– Не намагайся. Замки я вже змінила. Твого тут нічого більше немає.

Жінка, яка пообіцяла бути о восьмій так і не з’явилася. Або її чоловічок дістався до неї, або просто зателефонував.

Натомість зателефонувала мама Микити. Його батьки жили в селі, свого житла у місті у Микити не було.

– Луїзо, що відбувається?

– Нажалівся? Молодець. А він не розповів, що тут влаштував?

– Що влаштував? Ти ж рано приїхала. Попереджати треба. Він же ж чоловік. Подумаєш, погуляли.

– Подумаєш у вас інша невістка буде. Тільки от не знаю яка.

– Що? На що ти натякаєш? Не може бути.

– Може.

– Луїзо, дівчинко, – змінила тон свекруха. – Йому ж жити нема де. Він сидить із пакетами на вокзалі, голодний. Ти б його не одразу виставляла, хай пояснить усе. Вибач.

– Є готелі, є його коханка, ось хай і йде туди. Ще є ви. Все. Прощавайте!

Свекруха дзвонила ще, але Луїза вже не відповідала. Дзвонив і Микита, але він пішов у чорний список.

Попереду два вихідні, відпочинок у тиші й самоті. Луїза ні про що не шкодувала.

Вона навіть подумала про інший розвиток подій. Якби провела вихідні у відрядженні.

Теж самотність і тиша. Але тоді вона нічого не дізналася б, і жила б далі спокійно з Микитою.

Ох, як добре, що їй підказали поїхати саме сьогодні!

Вам також має сподобатись...

Валентина підійшла до дзеркала, приклала до себе сукню своєї юності і важко зітхнула… Раптом пролунав настирливий дзвінок у двері. Валентина поклала сукню на крісло й пішла відчиняти. На порозі стояв її сусід Юрко. – Тобі чого, Юрко? – запитала жінка. – Та я цей.., – не наважувався заговорити чоловік. – Ти красуня, – несподівано видав він. – Ти тут жартувати прийшов, чи що?! – розсердилася Валентина. – Іди вже давай! Ходять тут… Вона хотіла зачинити двері, але сусід раптом дістав те, що тримав за спиною! Валентина очі витріщила від несподіванки

Марина йшла додому задумлива. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Жінка зняла пальто в коридорі, роззулася, і раптом почула дзвінкий сміх своєї доньки Людмили. В ту ж мить до неї назустріч вийшла її мати. Старенька забрала сумку з продуктами й прошепотіла Марині на вухо: – Доню, у нас тут гості! Тільки не дивуйся… Марина здивовано глянула на матір і пішла на кухню. Там приємно пахло кавою, ваніллю і яблуками. Вони лежали у вазі, що стояла посеред столу. Марина глянула хто сидить за столом, і застигла від несподіванки

Таня поралася на кухні, коли задзвонив телефон. Жінка піднесла телефон до вуха. – Алло, привіт! Це Тетяна? — спитав її жіночий голос. – Так, – здивовано відповіла Таня. – А це хто? – Я Інна, – представилася жінка. – Я працюю з вашим чоловіком. І мені потрібно вам дещо повідомити. – І що ви хотіли мені повідомити? – здивувалася Таня. – Справа в тому, що у нього з’явилася дівчина. Молоденька, – несподівано промовила незнайомка

Надія пішла на базар купити фруктів. Вона зупинилася біля прилавка з черешнею. – Чого так дорого?! – ахнула Надія. – А ви спробуйте, – сказав продавець. – Дорогувато, – пробурмотіла Надія. – А знаєте, скільки в них вкладено сил і праці? – раптом сказав чоловік. – Добре, зважте півкіло, – погодилася Надія. Продавець дав їй пакет із черешнею. – Вікторе, не розміняєш мені тисячу гривень? – до продавця підійшов якийсь чоловік. Вони обмінялися купюрами і тут Віктор раптом помітив, що Надія стоїть і… Дивиться на нього! – Ви ще щось хотіли? – здивовано запитав він. Надія далі стояла, як вкопана. Чоловік не розумів, що відбувається