Життєві історії

Олега розбудив телефонний дзвінок. Дзвонила сестра. – Щось сталося з мамою? – запереживав він. – Підніми слухавку, дізнаєшся, – порадила дружина Галя. – Олено, що сталося? – одразу запитав Олег. – Потрібно поговорити. Я буду за годину, – почулося у відповідь. – Давай ближче дванадцятої, – запропонував чоловік. – Ні, це терміново, – сказала Олена і закінчила виклик. Олена приїхала, як і обіцяла. Олег зустрів її, запросив на кухню. Галя вирішила також вийти, привітатися з гостею. Жінка одяглася і попрямувала на кухню. Тільки-но Галя підійшла до дверей, як раптом почула розмову чоловіка з сестрою. Жінка прислухалася і аж рота відкрила від почутого

Рано-вранці пролунав дзвінок телефону.

– Вже ранок? Як швидко летять ночі. Ліг і встав. Знову на роботу.

– Олег, сьогодні вихідний, це не дзвінок будильника, зовсім інша мелодія. Візьми вже трубку або вимкни.

– Сестра! Щось сталося з мамою? – чоловік дивився на екран.

– Ну дай відповідь і дізнаєшся. Вже вісім, не так рано.

– Ну, це кому як. – Він нарешті відповів. – Олено, що сталося? Нічого? А що ти тоді так рано, вихідний?

– Потрібно поговорити. Я у вас буду за годину. – почулося у слухавці.

– Давай ближче дванадцятої.

– Ні, це терміново. – Сказала сестра і натиснула на закінчення виклику.

‐ Галя, вставати треба. Олена у нас буде за годину.

– Що їй треба таке рано. Знову всіх перебудити. Зачини двері до дітей, хай поспять, а то її Вітя та Андрійко весь будинок на вуха поставлять.

– Вона побалакати, може й без дітей приїде.

– Я не впевнена. Вона завжди їх із собою бере. Тим більше, твоїй мамі одній з ними не впоратися. Напевно, і чоловіка свого меланхолійного приведе. Піду робити бутерброди.

– Я зараз допоможу. А я в тебе не меланхолійний? – Запитав Олег, обіймаючи дружину.

– Ні. Ти дуже нормальний, найкращий.

***

– Давайте одразу снідати. Ми ще не встигли. І діти нехай посидять із нами, наші ще сплять.

– Скільки можна спати, у вас немає режиму у дітей?

– Все вони мають, а сьогодні вихідний. Пийте чай. Кави у нас немає.

Олексій ображено заморгав очима, він пив тільки каву. А останнім часом і Олена також. Про чай вони навіть не згадували.

– Чай? Ну гаразд, давно не пили. А бутерброди тільки із сиром?

– Так. Що було у холодильнику. До магазину ще ніхто не ходив.

– Треба посидіти, обговорити дещо. Зараз Олексій зганяє в магазин.

– Якщо щодо випити, то ми пас, завтра на роботу, та й ранок ще. Ми дітям парк обіцяли.

– У наступні вихідні сходіть.

– Ти краще одразу кажи, що за справа.

– Ну, треба було хоч стіл накрити, а потім говорити.

– Не тягни, сестричка. Справа так справа. Викладай.

– Ти знаєш, що ми живемо з мамою.

– І?

– Нас чотири людини та мама. Уявляєш яка тіснота в трьох кімнатах.

– Так і ми маємо три кімнати. Нас також четверо. Іноді приїжджає моя теща. Що ти хочеш?

– Ось! Іноді. А мати весь час у нас.

– То це її квартира, це ви у неї.

– Це все одно.

– Ні. Це не все одно.

– Не буду сперечатися. Мамі три кімнати для однієї багато, а нам якраз. Ми вирішили взяти іпотеку. Мені вже схвалили, і квартиру ми знайшли. Справа за малим, половина першого внеску у нас є. Друга половина з тебе. І це ще не все. Половина суми платежів теж із тебе.

– Це чому?

– А тому що квартира для мами.

– Мама має квартиру. Чому я маю платити ще?

– Щоб мамі було спокійно на старості, і нам тісно не буде.

– Мамина трикімнатна буде вашою, тобто твоєю? Я так зрозумів? І нова квартира твоя? Правильно?

– Так. Мама згодна квартиру на мене переписати. І я беру іпотеку для неї, але мені потрібна допомога. Адже квартира буде для мами.

– Якщо все буде твоє, то я тут взагалі ні до чого. Так, мамі буде без вас спокійніше. Але! Якщо вона тобі віддає квартиру, то ти купуй для неї.

– Так я й купую. Тільки платити нам треба навпіл. Ти син.

– І квартира нова навпіл?

– Ні. Квартира на мені. Іпотека на мені.

– Та й платежі на тобі. У нас ще своя іпотека повністю не закрита. Нас сюди не втручай.

– Ось значить як? Матері рідній не хочеш допомогти. Дай тоді на перший внесок половину. У мене не вистачає.

– У мене немає грошей. А як тобі схвалили іпотеку, якщо грошей ще нема?

– Я просто дізнавалася.

– А чи не краще взяти квартиру для себе, а мамі дати спокій. І взагалі, вона в курсі всього?

– Там дорожче. Нам не потягти стільки. Мама ще не знає, але дізнається.

– А квартиру вона згодна вам віддати?

– А куди їй подітися, звісно віддасть. Нас багато, а вона одна. Одній з’їхати легше. А в нас скоро третій буде вже два місяці. – Олена погладила себе по животику.

Ось тут Галя не витримала. Вона слухала мовчки. Відповіді чоловіка її цілком влаштовували, тільки зухвалість сестри чоловіка переходила всі межі.

– А крім дітей, ви ще щось вмієте робити? Ви і з цими ледве впораєтеся. Якби не мати, то сиділи б без копійчини. Спочатку роботу міняйте, а потім говоріть про іпотеку. Скільки твій Олексій заробляє? Мовчиш. А ти з дітьми вдома. Хто тобі схвалив іпотеку? Хто?

– Ну, ти тут не встрявай. Це сімейні стосунки.

– Саме так. Олег – моя сім’я, а в тебе своя з Олексієм. З ним і вирішуй свої квартирні питання. Вам заважає мати? Так вона допомагає вам. Куди ви без неї. Ви на її території живете, і за її спиною таку справу зібралися провернути. Нам квартира матері не потрібна, але й тобі ми не допомагатимемо. Дадуть іпотеку – плати, але без нас. Адже квартири тобі.

– А хто мені дасть? Грошей не вистачає, брат не дає матері…

– Для тебе, не для матері.

– Не буде нічого. Доведеться бідній мамі з нами жити.

– Не мамі з вами, а вам із мамою. Це її квартира. Ви живете у неї.

Олексій мовчки сидів і уплітав бутерброди, йому все було до лампочки.

– Олексію, вставай! Нас не зрозуміли! Вставай, пішли додому.

***

За годину приїхала мати Олега.

– Мамо, а ти чого не попередила. Ми збиралися до парку з дітьми.

– То мої всі кудись з раннього ранку поїхали, нічого не сказали. Я подумала, що вас давно не бачила, онуків. От і приїхала. А що, не вчасно?

– Все добре, але нас могло й вдома не бути. Діти, бабуся приїхала, парк скасовується.

– Через мене не варто скасовувати. Я трохи посиджу та піду. Може, і з вами прогуляюся. Ваші, діти не такі як діти Олени, спокійні. У кого такі пішли? Олексій – спокійний. Олена в дитинстві була спокійною.

– Так. Зате зараз… – Олег думав, чи розповідати матері про візит сестри чи ні.

– А ти знаєш, адже вона вагітна знову.

– Вже знаю. Мамо, ти щось хочеш розповісти?

– Так. Олена просить квартиру їй віддати. А мене переселити на околицю, там старі і будинки. Дешево квартири продають. Ціна невелика, але в неї грошей немає. А я як? У мене тут все, ви, лікарня.

– А ти не хочеш?

– Ні. Але й із ними вже не можу. У мене до вас пропозиція.

Олег та Галина переглянулись і засміялися.

– А що смішного?

– А тебе не Олена послала?

– Олена? Ні.

– Ну розповідай.

– Ви тільки подумайте, можете одразу не відповідати. Я зрозумію. Мені сестра залишила квартиру, але я не хочу їхати до іншого міста. Мені б її продати та купити тут.

– Тітка Таня? У неї ж нікого не було.

– Але квартира там недорога, стара. Чи можна у нас на ці гроші гарне житло купити, і недалеко від вас? Дізнайся, синку. Тільки ти Олені не говори поки що. Виживають мене із власної квартири. І вигнати ж не можу. Частка в неї діти прописані.

– Добре. Вирішуватимемо. Потрібно тільки подумати. Ми ще три місяці іпотеку платимо. Якщо грошей не вистачить, ми візьмемо кредит. У Галі однокласниця в агентстві працює, знайде добрий варіант.

– Правда, Галю? Ти не проти, якщо ми допоможемо мамі?

– Звичайно, ні.

– Я тільки на вас сподівалася.

– А Олена про твою спадщину знає?

– Здогадалася напевно. Мені ж дзвонили, вона поряд була.

– Ось на які гроші вона хоче брати іпотеку.

– Іпотеку? Вони хочуть з’їхати від мене?

– Ні, мамо. Тобі квартиру купити, але за твої гроші і за наш рахунок. Але квартира буде її.

– Я так мало в цьому розумію. Уся заплуталася.

– Ти не хвилюйся. Квартиру тітки Тані продамо і тобі виберемо. Все буде добре.

– А я вам і документи всі принесла. Робіть.

– Мамо, треба довіреність ще від тебе. Документи залиш, я подивлюся.

***

Вихідний, ранок.

– Мамо, а ти що робиш? Генеральне прибирання? – Олена не розуміла, що робить мати.

– Місце для вас звільняю. Їду я.

– А навіщо тобі посуд? Куди ти їдеш? А ми як?

– Я ж не все беру. Тільки найнеобхідніше і найдорожче мені. Меблі вам залишу. В мене тепер своя квартира. Тільки для мене. Не буду вам заважати.

– Звідки? Це спадок тітки Тані? Чому ти нам нічого не сказала? Все витратила?

– Все. Навіть меблі купили.

– А нас зі старою залишиш? Могли б просто зробити ремонт у нас. Тобі хіба з нами погано? Скоро ще один онук буде.

– Ось і місця вам буде більше. Живіть.

– Мама. Як же діти без тебе уроки робитимуть, у гуртки ходитимуть? Хто їм готуватиме обід після школи?

– Ти й будеш. Я вже втомилася. Мені пожити спокійно, а я навіть сплю погано. Твій Олексій вночі тільки грає і на кухні гримить. До того ж, ти мене хотіла взагалі відселити на околицю. А тепер що змінилося? Мовчиш. Ти сама не знаєш, чого хочеш.

– А ти знаєш?

– Працювати вам треба. І тобі і твоєму Олексію. Житло у вас є, робіть ремонт, живіть. Я чим могла, допомогла. Скоро машина приїде, допоможе твій Олексій?

– Він спить.

– Ну, хай спить. Олег поможе.

***

– Все, мамо. Будинок добрий, сусіди спокійні. Ми все довідалися. Та й шумоізоляція, не те що у тій квартирі.

– Ти документи на себе оформив? Як я й казала?

– Так, мамо. Живи спокійно. Тебе ніхто нікуди не вижене. Ми поряд.

– А ти не образився, що я свою частку в тій квартирі Олені віддала?

– Мамо, а чого ображатися. Ми маємо квартиру, самі заробили. Ця також на мені. Все добре. Головне тобі спокійно. А з онуками можна просто зустрічатися, а не жити поряд.

– Ти правий.

***

Олені довелося з усіма труднощами справлятися самій. Олексію вона сама знайшла іншу роботу. Грати ночами він поменшав, втомлювався. Але й грошей почав приносити більше. Після декрету Олена й сама почала працювати.

Бабуся спілкується з усіма онуками. Жити стало спокійніше всім.

Вам також має сподобатись...

Лариса вирішила зустрітися зі своєю подругою у кафе. Жінка вже зайняла столик, коли побачила, що прийшла Марія. – Привіт, подруго! Ну як у тебе справи? – сказала Марія, сідаючи за столик. – Привіт! Не питай, ця Юля мене вже дістала! – сказала Лариса. – І чим цього разу невістка невгодила? – усміхнулася подруга. – Зайшла до них сьогодні, в квартирі безлад, їсти не зварено, – почала пояснювати Лариса. – Ларисо, я повинна тобі дещо розповісти! – раптом сказала Марія і зупинилася, не наважуючись продовжити. – Та говори вже! – вигукнула Лариса. Але жінка навіть уявити не могла, що скаже їй подруга

Рита збиралася на весілля сестри. – Світлано, ще десять хвилин і ми будемо готові! – сказала Рита, бігаючи по квартирі. – Слухай, – підійшла до неї сестра. – Тут така справа. Ми не чекали на дядька Василя. Він і не планував бути, але от приїхав. І ще й з дружиною. Розумієш, ви не їдете з нами, – раптом сказала Світлана. Рита застигла від здивування

Андрій повертався додому з роботи. Чоловік зайшов в під’їзд, піднявся на свій поверх, тихо відкрив квартиру своїм ключем, зайшов в коридор. Раптом Андрій почув, що на кухні дружина розмовляє з тещею. – Мамо, припини. Андрій може повернутися будь-якої миті і все почує, – почув він голос дружини. Він прислухався до розмови і застиг на місці. – І що я не повинен був чути? Повторіть! – тільки й сказав Андрій, зайшовши на кухню

Вікторія глянула на свого батька Миколу Петровича, а потім непомітно поклала йому під ялинку подарунок – мобільний телефон. – Тату, може таки поїдеш з нами на дачу? – запитала вона. – Відтоді, як не стало мами, ми вперше зустрінемо Новий рік нарізно. Та батько нічого не відповів. Він задумливо дивився у вікно… Вікторія подзвонила батькові з дачі. – Татусю, як ти? – запитала вона. – Все добре, дочко! – радісно сказав старий. – Зустріли Новий рік. От сидимо за столом – я, Ганнуся й мій кіт Тимко. – Яка ще Ганнуся?! Ти про кого говориш, тату?! – Вікторія застигла від почутого