Життєві історії

Ігор забрав з квартири усі свої речі. Увечері його дружина Ліза отримала повідомлення: «Я подав на розлучення. Сподіваюся, ти не будеш заперечувати». Ліза відповіла йому: «На розлучення я згодна, завтра подам на аліменти». Розлучилися вони швидко. – Ну, ось тепер я вільний! – сказав Ігор Лізі. – Зараз моя Ларисочка зі своїм чоловіком розлучиться, і ми з нею одразу одружимося! – А твоя Лариса заміжня? – здивувалася Ліза. – Так, але вона вже подала заяву на розлучення, – відповів Ігор. – Дітей у них із чоловіком немає, тож там усе буде простіше, аніж у нас. – Ну, гаразд, бажаю вам щастя! – сказала Ліза й пішла. Але далі сталося несподіване

Ліза давно вже здогадувалася, чоловік їй зраджує, але вчора отримала доказ – вона сама побачила в його машині іншу жінку!

Їхні обійми і поцілунки не залишали сумнівів, що зустрічаються вони вже давно і стосунки у них далеко не просто дружні.

Жінка випурхнула з машини і пішла в салон краси, у той самий, куди прямувала Ліза.

Вона була записана на манікюр.

Звичайно, Ліза нікуди не пішла – подзвонила і скасувала запис.

Чоловік у цей час уже поїхав, і Ліза вирішила піти додому, щоб поговорити з ним.

Але Ігор з’явився вдома далеко за північ. Ліза не спала, але не стала влаштовувати сварку – переживала розбудити дітей.

Вже вранці вона одразу ж задала чоловікові всі питання, які її цікавили.

Він не відмовлявся, сказав, що навіть радий, що вона сама все дізналася, тому що він все одно планував піти з сім’ї.

– Я вже давно не бачу в тобі жінку, ти весь час зайнята і говориш тільки про роботу або дітей. Наше життя стало прісним і нудним, – сказав Ігор. – Ти не приділяєш мені жодної уваги! Мені здається, що ти навіть за собою стежиш не для того, щоб мені подобатися, а тому, що цього вимагає твоя робота!

– За собою я стежу тому, що це насамперед треба мені самій. А якої уваги ти хотів? – поцікавилася Ліза.

– Та хоч якоїсь! Ти приходиш додому і одразу починаєш щось готувати, мити, прибирати. Або займаєшся дітьми, а я почуваюся абсолютно зайвим у цьому домі. У тебе на мене ніколи немає часу!

– А якби ти, любий, приходячи додому, сам зайнявся дітьми, хоча б уроки в них перевірив, поки я готую вечерю, то в мене якраз таки звільнився б час і на тебе, – заперечила йому дружина. – Але ти одразу сідаєш у крісло і відмахуєшся від Софійки й Андрія. Ось вони й перестали звертатися до тебе.

– Коротше, я не хочу більше сидіти в цьому болоті, мені всього тридцять сім, а живучи з тобою, я почуваюся пенсіонером! – заявив Ігор.

– І ти знайшов собі жінку-свято, з якою тобі весело? – поцікавилася Ліза.

– Так, Лариса – дуже цікава жінка, мені з нею ніколи не буває нудно, вона не дістає мене своїми проблемами, вона вміє легко йти по життю! – відповів Ігор.

– Здогадуюся, що вона не йде по життю, а пурхає – без мети, без відповідальності, як метелик, а вірніше бабка. А коли зима настане, що робитимете? – усміхнулася Ліза.

– Ось у цьому вся ти! Ти не вмієш радіти життю, і життя проходить повз тебе. Я йду. Мені з тобою не по дорозі.

Коли Ігор, скинувши в сумку деякі речі, гримнув дверима, з дитячої кімнати обережно визирнули Софійка й Андрій.

– Тато більше не житиме з нами? – запитав восьмирічний син.

– Думаю, ні, – чесно сказала Ліза.

– Мамо, ти тільки не переймайся, – сказала одинадцятирічна Софійка. – У нас у класі у багатьох батьки у розлученні, і нічого, нормально живуть.

– Гаразд, ходімо снідати. Млинців я сьогодні не насмажила, але омлет зараз зроблю.

…Наступного дня, поки діти були в школі, а Ліза на роботі, Ігор забрав із квартири усі свої речі. Увечері Ліза отримала повідомлення:

«Подав на розлучення. Сподіваюся, ти не заперечуватимеш».

Ліза відповіла йому:

«На розлучення згодна, завтра подам на аліменти.»

Ігор одразу подзвонив:

– Що ти мене ганьбиш?! Я сам буду переказувати гроші на дітей.

– Ні, я не хочу зайвий раз спілкуватися з тобою, тому аліменти ти платити будеш офіційно, – відповіла Ліза.

– Я, може, переказав би більше, аніж ти отримуватимеш офіційно.

– А нам більше не треба. Досить того, що є за законом, – сказала Ліза і закінчила розмову.

Розлучили Лізу й Ігоря на першому ж засіданні. Заяву подав чоловік, але дружина проти розлучення не заперечувала, вказала причину – невірність чоловіка, тож проблем не виникло.

– Ну, ось тепер я вільний. Зараз Лариса зі своїм чоловіком розлучиться, і ми з нею одразу одружимося, – сказав Лізі Ігор, виходячи з будівлі суду.

– А Лариса заміжня? – здивувалася Ліза.

– Так, але вона вже подала заяву на розлучення. Дітей у них із чоловіком немає, тож там усе буде простіше, аніж у нас, – відповів Ігор.

– Ну, гаразд, бажаю вам щастя, – сказала Ліза й пішла.

Але на цьому історія не закінчилась. Далі сталося несподіване.

Микола, чоловік Лариси, повернувся з рейсу – він був моряком на торговому судні, і, влаштувавши вдома бурхливу сварку, вирішив піти «по–чоловічому поговорити» з Ігорем.

«Розмова» закінчилася дуже сумно для обох чоловіків: Микола потрапив у відділок, а Ігор – у лікарню.

Перед тим, як Ігоря виписали з лікарні, до Лізи прийшла мати – Ніна Леонідівна.

– Лізо, за Ігорем після того всього потрібен догляд. Там йому ще довго відновлюватися. Я вже немолода, мені доглядати його буде важко. Ви з ним хоч і розлучилися, але прожили у шлюбі тринадцять років. Тож це твоя відповідальність. Забирай чоловіка до себе. Вас все таки троє: десь тобі й діти допоможуть. Ігоря виписують через два дні, я його до тебе привезу.

– Навіть не думайте, Ніно Леонідівно. Ігор від мене сам пішов, на розлучення теж сам подав. Він, до речі, збирався одружуватися з Ларисою, чоловік якої і влаштував все це. Так що я тут ні до чого. Розбирайтеся з Ігорем самі. Може, Лариса захоче його доглядати? Бо ж вона за нього заміж збиралася.

– Ну і підступна ж ти, Лізо! Радієш, мабуть, що так все сталося. Бо ж це все через тебе! – обурилася колишня свекруха.

– Чому це через мене?! Я його з дому не виставляла і до чужих дружин не відправляла – пішов сам. Нудно йому вдома стало, діти заважали, різноманітності захотілося – ну, ось тепер у нього все змінилося, все по-іншому.

Якийсь час Ліза з дітьми жили спокійно. В принципі їхнє життя майже не змінилося – просто вечеряли тепер без Ігоря. Ліза як робила сама всю роботу вдома, так і продовжує її робити. Як сама займалася дітьми, так і займалася.

Але через два місяці вона отримала запрошення в суд: Ігор подав на поділ майна.

Але він змушений був його відкликати після того, як юрист Лізи пояснив йому, що частку в квартирі йому не отримати, тому що вона належала дружині до шлюбу, а те, що вони там двічі переклеювали шпалери, значення не має.

– Можете претендувати на частину домашньої техніки, але тоді буде зустрічний позов щодо поділу машини, – сказав юрист. – Ми вам пропонуємо угоду: ви нічого не ділите, а Ліза не претендуватиме на машину. Вирішуйте.

Отак і закінчився в Ігоря пошук веселого життя.

Лариса все ж таки розлучилася з Миколою.

Але Ігоря вона навіть не відвідала – полетіла далі назустріч пригодам і легкому життю…

Вам також має сподобатись...

Таня варила суп, коли пролунав телефонний дзвінок. – Таню, мені потрібна твоя допомога. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною в одне місце, – затараторила подруга Віра. – Допоможеш? – За годину підійде? – погодилася Тетяна. – Добре, за годину заїду за тобою, – сказала Віра. Закінчивши з обідом, Таня швидко зібралася, і дочекавшись Віру вони вирушили в дорогу. – А куди ми їдемо, якщо не секрет? – усміхнулася Таня. – Навіть і не знаю, як сказати, – спробувала ухилитися від відповіді Віра. – Та кажи, як є! – наполягла Таня. І Віра все розповіла подрузі. Тетяна вислухала її і застигла від почутого

Антоніна варила на кухні зелений борщ. Раптом у двері подзвонили. – Дивно…Хто б це міг бути, я нікого не чекаю! – здивувалася вона. Тоня витерла руки, вийшла в коридор, відкрила двері. – Ти? – вигукнула здивована жінка. – Я, Тоня, це я. Впустиш? – усміхнувся їй чоловік, який стояв по той бік порогу. – Як це взагалі можливо! – округлила очі жінка. Перед Антоніною стояв її чоловік. Її Генадій, якого не стало пʼять років тому. – Я зараз все тобі поясню, – сказав він. – Що ти поясниш? Це ж неможливо?! – Антоніна здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається 

Олег прокинувся рано, і здивувався, коли не побачив біля себе у ліжку Марії. – Може вже сніданок готує, – подумав він, швидко одягнувся і пішов на кухню. Марії там не було. Чоловік обійшов будинок, вийшов на подвір’я. – Та що ж це таке? – захвилювався Олег. Він набрав номер телефону Марії – телефон не відповідав. Чоловік повернувся на кухню, сів за стіл, як раптом помітив на столі якусь записку. Олег прочитав її і застиг від прочитаного

– Сину, ви сьогодні до мене не хочете випадково заїхати? – сумним голосом запитала Світлана Семенівна зателефонувавши до сина. – Ні, не планували, – нерішуче відповів Віктор. – А доведеться, – важко видихнула жінка. – Мамо, щось сталося? – захвилювався син. – Біля тебе є ручка і листок? – раптом запитала Світлана Семенівна. – Немає, а що? – не зрозумів син. – Шукай! Потрібно щоб ти дещо записав? – пояснила мати. – Мамо, та що ж сталося? – схвильовано вигукнув Віктор, не розуміючи, що відбувається