Історії жінок

Поліна повернулася додому пізно. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з порога свого чоловіка Артема. Але у відповідь була тиша… Поліна зачинила вхідні двері, глянула на підлогу в коридорі й оторопіла. Там стояли чужі жіночі туфлі… Поліна поставила пакет з продуктами і пішла прямо у спальню. Двері були відчиненими… Поліна тихо зазирнула всередину і застигла від побаченого. Вона не вірила своїм очам

Поліна повернулася додому пізно.

– Коханий, я вдома! – гукнула вона з порога свого чоловіка Артема.

Та у відповідь була тиша…

Поліна зачинила двері, глянула на підлогу в коридорі й оторопіла.

Там стояли чужі жіночі туфлі…

Поліна поставила пакет з продуктами і пішла прямо у спальню. Двері були відчиненими… Поліна тихо зазирнула всередину і застигла від побаченого.

Її чоловік Артем, міцно спав у ліжку, а поряд із ним, так само міцно, спала її найкраща подруга Інна!

Їхній сон був настільки глибоким, що вони не почули повернення з роботи Поліни. Усі подальші події для Поліни відбувалися, як у тумані…

Схопивши дорожні сумки, які вони з чоловіком використовували для поїздки на відпочинок, Поліна почала складати в них одяг Артема.

Коли обидві сумки були заповнені, вона відкрила віконні штори.

Промені весняного сонця поповзли по ліжку, розбудивши чоловіка.

– Ти? – усміхнувся він, дивлячись на дружину. – Слухай, Поліно, щось мені кепсько після вчорашнього. Зроби мені чашечку міцного чайку, га?

– Ну, ти, друже, зовсім нахабнів! – обурилася Поліна. – Ти краще у неї чаю в ліжко попроси.

Артем повернув голову в той бік, куди показувала пальцем дружина і через секунду він уже стояв на ногах.

– А вона звідки тут взялася?! – ахнув він.

– Це ти в мене запитуєш?! – ще більше обурилась Поліна. – Ну, ти все–таки й зухвалий!

– Інно, вставай! – почав підганяти подругу Поліни Артем.

– Ну, ти чого, вона відмахнулася від нього рукою. Дай поспати.

– Ану, кажи, як ти тут опинилася! – не вгавав Артем.

Розплющивши очі і, побачивши Поліну, Інна присіла на ліжку.

– Вчора ввечері я побігла у магазин, – приступила вона до пояснення. – Дивлюся, твій Артем ледь іде веселий. Гульбанив десь дуже… А потім він сів на лавку і заснув. От і довелося мені його на третій поверх тягти, добре, що сусід допоміг…

– А чого ти потім додому не пішла? – запитала здивована Поліна.

– Так я просила Артема, щоб він двері за мною зачинив, а він заснув.

– Як у вас все гарно виходить, – заявила Поліна. – Прямо, як у казці. Тільки я вже давно у казки вірити перестала!

– Поліно, та я тобі чим хочеш поклянуся, що не було у нас нічого з Артемом, – виправдовувалася Інна.

– Ну, досить мені казки розказувати! З речами на вихід! – поставила крапку у розмові Поліна.

Залишившись у квартирі одна, Поліна заплакала.

– Десять років сімейного життя, і все марно, – плакала вона. – А ще вчора все було прекрасно…

…Поліна працювала позмінно: день, ніч, вихідний.

Вдень подзвонив Артем і сказав, що затримається. Його колега по роботі мав ювілей. Поліна відвела восьмирічну доньку ночувати до батьків, а сама вирушила на зміну.

І ось сьогодні – на тобі, сюрприз!

…Наплакавшись досхочу, Поліна попрямувала на диван. Спати на ліжку їй було неприємно…

Прокинулася Поліна після обіду. Був суботній день. І Поліна поспішила до своїх батьків, щоб забрати від них доньку додому. Коли вона вийшла на сходовий майданчик, то зустрілася із сусідом.

– Поліно, – звернувся він до неї. – Як там Артем? А то вчора ледь завів його в хату. Ми його з твоєю подругою ледве додому затягли…

– Все нормально, – відповіла здивована Поліна.

Настрою розмовляти з сусідом у неї не було. Але його слова певною мірою прояснили ситуацію.

Поліна почала шукати зачіпку, щоб розсіяти підозри, що виникли в неї.

– Може, й справді нічого в них не було, – заспокоювала вона себе. – А інакше Інна втекла б від нього ще до мого приходу…

Після цієї події Поліна ще тиждень потримала чоловіка на відстані, а потім прийняла його назад в квартиру. З Інною теж вони ніби як помирилися…

…Минуло пів року. Про те непорозуміння подруги більше не згадували.

Вирушаючи вкотре на нічну зміну, Поліна по дорозі на роботу відвела свою доньку до батьків.

Вранці Артем рано йшов на роботу, а вона після роботи не встигала провести її до школи.

На зміну Поліна заступила о сьомій годині вечора. А через кілька годин відчула, що в неї температура. Вона зателефонувала до свого начальника.

– Так, я тобі зараз пришлю заміну! – сказав той. – Іди–но ти, Полінко, додому!

…Додому Поліна повернулася аж опівночі. Її було недобре і вона прямо з коридору вирушила у спальню.

При світлі нічника вона побачила сплячого Артема. А поряд з ним… Міцно спала її найкраща подруга Інна…

Поліна пішла на кухню, сіла і раптом… Розсміялася.

– Яка ж я нерозумна! – сміялась вона крізь сльози. – Ні, це точно сталося востаннє у моєму житті!

Наступного дня Артем з речами був виставлений за двері. Що робити далі він не знав!

Вам також має сподобатись...

Зоя з Сергієм одружилися. Жили молоді на орендованих квартирах. Потім вони купили невеликий будиночок у передмісті. Закохані мріяли на його місці збудувати новий, великий будинок, щоб майбутнім діткам було де побігати й погратися! Але доля вирішила інакше… Ішов рік за роком, а Зоя так і не мала дітей. Перші три роки молоді ще жартували з того, а потім занепокоїлися… Сергій почав по трохи гульбанити, затримуватись на роботі. Зоя добре запамʼятала той зимовий вечір. Дув вітер, закручуючи у вихорі сніг. Сергій прийшов з роботи, багато сварився, а потім сказав найгірше

Настя їхала з сином на море, коли зустріла Ігоря. Високий, гарний. Познайомились вони на пероні. Син попросив у Насті купити морозиво, а Ігор, почувши прохання малюка тут же купив ласощі йому та Насті. – А де батько дитини? – запитав він. – Працює. А ваша дружина? – Ми якраз розлучаємось. Миритись вона не хоче. Настя ще не знала, як зміниться її життя

До Марини прийшла подруга Надія. – Марино, мій Степан сказав, що тобі по-господарству може допомогти Олег, – сказала вона. При згадці про Олега Марина раптом стрепенулася. Колись він був її сусідом, а потім поїхав і жінка довго його не бачила… – Це що виходить, – Марина глянула на подругу. – Олег приїхав, чи що? – Приїхав, – сказала Надія. – У сестри поки живе. – Ясно, а як його знайти? – запитала Марина. – Я Степана попрошу, – відповіла Надія… Наступного дня Марина прокинулася від якихось дивних звуків на подвірʼї. Жінка накинула домашній халатик, вийшла на ґанок і застигла від побаченого

Олександра Петрівна взяла парасольку і пішла до свого сусіда Мишка. Вона відкрила двері і зайшла в хату. Мишко сидів на дивані у вітальні, пив чай і дивився телевізор. Здається він майже не звернув увагу на прихід гості… – Ох, Мишко, біда тут у нас! – почала бабуся з порога. – Катя, моя внучка заміж вийшла, а чоловік її дуже сварливий і ще й гульвіса… То тепер вона до мене приїхала! – Ну приїхала і що? – здивувався Мишко. – Я тут до чого? Він дивився на стареньку і не мін зрозуміти, що відбувається