Про кохання

Анатолій поїхав у чергове відрядження. Чоловік приїхав, заселився в готелі, повечеряв. – Алло, я заїхав. Все добре, – подзвонивши дружині з холу готелю сказав він, і пішов у номер спати. Наступного дня Анатолій прокинувся рано, прийняв душ і почав збиратися на конференцію. Чоловік дістав із сумки сорочку, яку з любов’ю поклала йому дружина. Анатолій одягнув її, як раптом помітив, що в нагрудній кишені щось є. Він акуратно дістав з кишені маленький, акуратно складений аркуш паперу, прочитав його і застиг від несподіванки

Алла, як завжди, бездоганно одягнена і причесана, зупинилася біля жінок на лавці біля під’їзду.

– Добридень, – сказала вона.

– Доброго дня, вітаю, – відповіли безладним квартетом. – А де Данилович?

– Зараз вийде, зачекаю на свіжому повітрі.

За хвилину спустився чоловік Алли, Анатолій Данилович, привітався і, взявши дружину під руку, попрямував у бік супермаркету.

– Гарна пара, – сказала одна із жінок на лавці. – Ось тільки здають вже обоє.

– Що ти хотіла, 55 років разом – це серйозно. А вони як були солодкою парочкою, так і залишилися, – замріяно промовила друга жінка. – Рідко кому таке кохання випадає.

Це подружжя у райцентрі завжди було на увазі. Він 25 років був головним редактором районної газети, вона майже 20 років очолювала дитячий садок, який сама ж відкривала.

Усюди бували тільки разом, ходили виключно під ручку, зараз — тим паче, бо чоловік має вже проблеми. Їх завжди сприймали як єдине ціле. Ось і зараз жінки насамперед поцікавилися, де чоловік. А нещодавно йому довелося вийти в місто без Алли, і перший же зустрічний спитав:

— А чому ви сьогодні один?

Свого часу Анатолій Данилович був найкрасивішим чоловіком у райцентрі. Жінки не просто звертали на нього увагу – навіть жартує дружина, залицялися, проте він завжди залишався вірним їй. У газеті вів колонку на теми моралі та відкрито засуджував зрадників. А ще всі роки, що вони разом, у нього в паспорті лежить фотографія дружини. І зараз вона там.

Кохання у них взаємне. Аллі завжди хотілося зробити чоловікові приємне – так з’явився її фірмовий секрет. Записочки для коханого. Виїжджав на сесію (навчався заочно), пакувала речі і в рушник засовувала листок зі словами «Доброго ранку!». Складала сорочку, а в неї клала записку: «Ми вже скучили!». Навіть тут, вдома, коли ходив з друзями в кафе, примудрялася вкласти в кишеню куртки записку: «Приємно відпочити!».

Начебто просто, а скільки позитивних емоцій для обох! Та що записочки, вона сама завжди викликала в нього лише захоплення. Добре одягалася та одягається. Досі не вийде з дому у спортивних штанах — як можна в такому вигляді?!

З постаттю Алла ніколи не мала проблем (у молодості була гімнасткою). Слідкує за харчуванням, робить гімнастику. Захопилася скандинавською ходьбою та своєю жіночою компанією нарізають кола на шкільному стадіоні.

На лавці біля під’їзду не сидить, ніколи. Але якщо є хвилинка, висаджує квіти на клумбах біля під’їзду або прополює. Захопилася соломоплетенням, виготовляє вироби із будь-якого підручного матеріалу.

А ще, дивуючи чоловіка-журналіста, почала писати вірші. Причому її надихає все, аж до звичайної травинки.

Вірші на ура сприймають колишні колеги, учасники творчих зустрічей. Якось читала їх зі сцени у санаторії і, як вона ж сама сміється, прокинулася знаменитою. Наступного дня  відпочиваючі просили дозволу переписати рядки.

У Алли з чоловіком троє дітей, п’ятеро онуків — чудові. І це не їхня суб’єктивна думка! Виховувати дітей допомагала свекруха, з якою прожили разом 35 років. Тим не менше, мама завжди знала, з ким дружать, де бувають, запрошувала друзів дітей до себе.

Діти відчували батьківську справедливість та турботу, звідси й віддача.

P.S – Пам’ятайте, що жіноча привабливість не має віку. Слідкуйте за собою! Знаходьте захоплення, заняття до душі, займайтеся творчістю. Так ви будете цікаві собі та іншим.

Зберігайте в сім’ї вірність і даруйте один одному приємні миті.

Вчіться поступатися – це не слабкість, а ознака сили.

Живіть радісно!

Вам також має сподобатись...

Сергій повернувся з роботи і вирішив зайти до сусідів. Він постукав у їхню хвіртку. Йому не відкрили – мабуть, не почули. Сергій зазирнув через огорожу, ставши на лавку. – Агов, хазяї! – гукнув він. – Можна вас на хвилиночку?! Але знову ніхто не вийшов і Сергій вирішив, що зайде пізніше… На вихідних хлопець визирнув у вікно. Йому відкривався хороший вигляд на двір сусідів. Біля ґанку гордовито гуляв гарний півень, а біля нього порпалися в поросі кілька курочок… Сергій зітхнув і хотів уже йти на кухню, ставити чайник, як раптом застиг від несподіваного видовища

Павло сів на лавку біля будинку своєї колишньої дружини Олени. Її вікна світилися. – Мабуть, з чоловіком телевізор дивляться, – сумно подумав Павло. Раптом повз нього пройшла якась жінка. Вона глянула на Павла й зупинилась. – Боже ти мій?! – ахнула жінка. – Це ти, Павло, чи що? Це була Зінаїда Петрівна – сусідка Олени. – Так, це я, – сказав Павло. – Тільки не кажіть Олені, незручно якось. – Пам’ятаю, як ви гуляли разом, – сказала сусідка. – Щаслива пара була. – Ну, зате тепер вона щаслива, – похмуро відповів Павло. – Щаслива? – перепитала сусідка. – Ну, не знаю… – Що ви маєте на увазі?! – Павло не розумів, що вона таке говорить

Марічка прийшла додому з дня народження подруги Світлани. – Хто це тебе проводжав? – одразу запитала її мати. – Ти ж бачила, – Марічка з полегшенням зняла туфлі на підборах. – Я випадково визирнула у вікно, – сказала мама. – Ага, прямо випадково! – саркастично відповіла Марічка. – То хто він? – знову запитала жінка. – Залицяльник Світлани, – сказала Марічка взуваючи кросівки. – Дякую, мені пора на зміну. Вона поцілувала маму в щоку і вийшла з квартири… Пройшло пів року. За вікнами лікарні, де працювала Марічка завивав холодний вітер, коли швидка привезла хлопця. Дівчина глянула на нього й остовпіла від здивування

– Толік, внучці за тиждень 19 років виповниться, треба якось відзначити. Ти що думаєш із цього приводу? – Запитала Людмила Андріївна у чоловіка. – Треба відзначити, я не проти. Стіл можна накрити в альтанці, – запропонував Анатолій. Він активно взявся за приготування до свята, їздив по продукти, замаринував шашлик. Людмила Андріївна натішитися не могла. – Ось це так свято організував дідусь для внучки, – раділа жінка. Але Людмила і уявити не могла чим закінчиться це святкування