– Люда, пусти мене на пару днів, мені зовсім нікуди йти! – плакала Наталка, її троюрідна сестра з Житомира.
Люда розгублено дивилася на Натаоку, яку бачила востаннє років шість тому, коли приїжджали на її весілля. Люда знала, що з чоловіком Наталка живе не дуже добре і має п’ятирічну доньку. І ось вона одна стоїть на порозі її квартири, вся заплакана.
– Звичайно, Наталю, заходь! – пропустила її Люда. – Що сталося? Ти як у Вінниці опинилася?
– Я пішла від Бориса, – схлипнула Наталка.
– Одна? – здивувалася Люда. – А донька?
– Донька з ним, – крізь сльози відповіла Наталка. – Він мені її не віддає.
Побачивши здивований погляд Люди, вона пояснила:
– Він постійно сварився, забирав всі гроші, а дочку відвіз свекрусі. Я пару днів у тебе побуду, а потім поїду.
– Куди? – Запитала Люда. Сказати, що вона була здивована, нічого не сказати. Їй взагалі багато було незрозуміло в цій історії, але Наталка не хотіла все розповідати, а настирливо розпитувати було незручно.
– Я ще точно не знаю, – і Наталя всім своїм виглядом дала зрозуміти, що говорити зараз на цю тему вона не хоче.
Кілька днів якось плавно перейшли у кілька тижнів. Потихеньку Наталка почала набридати Людмилі. Вона цілими днями лежала на дивані і дивилася телевізор. Брала без дозволу речі Люди, але ніколи не клала їх на місце. Посуд вона теж за собою ніколи не мила. Приїхавши з роботи, Людмилі доводилося ще й прибирати за гостею.
Спочатку Люді було незручно робити їй зауважити, вона мовчки прибирала і мила за нею. Потім Люда стала делікатно натякати Наталці, що будинок потрібно утримувати в чистоті та прибирати за собою.
Вкотре, коли Люда прийшла з роботи, вдома її знову зустрів бардак і Наталка, що лежала на дивані.
– Наталю, ну знову гора посуду, – з докором сказала їй Люда.
– Людо, у мене і так проблем повно, – з образою відповіла Наталка, – у мене життя зламалося, а ти тут зі своїм посудом!
– А мої джинси з футболкою чому на стільці лежать? – знову спитала Люда.
– Я гуляти ходила, – відповіла Наталя. – Мені ж треба було якось розвіятися. У мене й так проблем повно.
– Наталю, ти взагалі що збираєшся далі робити? – стомлено спитала її Люда. – Як жити, чим займатися? Ти маєш хоч якісь плани?
– Я поки що не вирішила, – відповіла їй Наталка, встаючи з дивана. – А я тобі що, набридла вже? Мені на вулицю піти жити?
– Я тебе не виставляю, – розгублено відповіла Люда. – Я просто прошу дотримуватися порядку в квартирі.
– До речі, тобі ця квартира від прабабусі дісталася, а вона і моя прабабуся теж! – З викликом сказала Наталя. – По суті, я приїхала до родового гнізда.
– Яке родове гніздо? – обурилася Люда. – Цю квартиру отримувала ще моя бабуся, коли працювала на будівництві. А прабабусину квартиру ві продали ще за життя прабабусі. І гроші порівну поділили між собою наші бабусі. Ось тільки твоя бабуся відмовилася свою маму доглядати, а моя бабуся її до себе забрала. Тож ти до цієї квартири ніякого відношення не маєш.
– Все зрозуміло, – крізь зуби сказала Наталка.
– І взагалі, ти просилася лише на пару днів до мене. Може тобі зайнятися справою та подумати, як доньку повернути?
– А навіщо? – Здивовано запитала Наталка. – Вона не з чужими людьми. Їй там добре.
– Ось воно, значить, як, – похитала головою Люда. Вона все більше розчаровувалась у своїй троюрідній сестрі.
– Не хвилюйся, я завтра з’їду, відпочинеш від мене, – посміхнулася Наталка. – Я вирішила в Житомир повернутися, тут нема чого ловити – це місто не для мене. Погані ви тут усі.
Вранці Люда відвезла Наталку на вокзал. Дала їй грошей на дорогу, купила квиток, їжу та подарунки для її доньки. Посадивши її на поїзд, Люда поїхала на роботу і додому повернулася лише ввечері.
Сюрприз на неї чекав, коли вона відкрила шафу. Сукні були зіпсовані, туфлі подряпані, а пальта вимазані клеєм. А потім Люда виявила, що частина косметики була зіпсована, зникли її улюблені парфуми та гроші. Добре, що вдома була невелика сума.
Схопившись за голову, Люда розплакалася. Вона не могла зрозуміти, за що Наталя з нею так вчинила. Вона зателефонувала мамі і розповіла про те, що сталося. На що мама їй сказала:
– Ось тому в неї в житті нічого не ладиться, що вона лінива, невдячна і вважає, що всі їй винні. На жаль, у неї і мама така сама. А ти не переймайся і скажи: “Дякую, Господи, що так взяв”. Ти не збідніш від цього, а їй це користь все одно не принесе.
І справді, користі від цього Наталка не отримала. У поїзді вона познайомилася з веселим хлопцем, з яким «чаювали» половину дороги. А потім він забрав її сумку. Чоловік і на поріг її не пустив, бо поїхала з дому. І Наталі довелося повертатись до матері. Вона все втратила через саму себе, тільки розуму не вистачило цього зрозуміти.
