Марія клопотала на кухні, коли зателефонував син.
– Мамо, ми з Настею сьогодні ввечері прийдемо до тебе. Хочу познайомити вас.
– Ну, нарешті, синку. Я вже думала, що цього дня не дочекаюся. Тобі вже за тридцять, ти ніяк не нагуляєшся. Давно вже час сім’єю обзаводитися. Значить, її Настя звуть? Гарне ім’я. Сподіваюся і сама дівчина теж гарна, не така, як попередня… Як ту звали? Ірина, здається…
– Мамо, вона найкраща. Я хотів сказати, щоб для тебе це не було несподіванкою – ми з Настею збираємось одружитися. І це остаточно. Не треба мені більше палиці в колеса ставити. А то з ким тебе не познайомлю – ніяка тобі не підходить.
– Вітю, давай спочатку познайомимося, а потім говоритимемо про подальші плани. До речі, я якраз тісто замісила, хочу пиріг з м’ясом та картоплею спекти. Твій улюблений. Прямо, як відчувала, що не один прийдеш…
Марія поклала слухавку і сіла на стілець. Син, її єдиний син, збирається одружитися. Ні, аби кому вона не збиралася віддавати свого синочка. Дуже важко він їй дістався.
Очі Марії затьмарилися спогадами, вона повернулася на десятиліття назад. Як важко вона носила Вітю, вагітність проходила складно. З вагітністю вона забула про все на світі. Навіть про чоловіка. А він потребував її уваги, ображався, що вона ніби й не бачить його.
Невдовзі Марія зрозуміла, що хтось у нього з’явився. Але їй тоді було байдуже. А потім народився синочок. Слабенький. Почалися безсонні ночі. Марія ледве трималася від втоми.
Чоловік тут був не помічник. Він не цікавився сином, тільки дратувався від його плачу.
А коли Віті виповнилося півроку, пішов із сім’ї назовсім.
Марія тоді навіть зазнала якогось полегшення. Бракувало їй сил на своїх двох чоловіків. А з відходом чоловіка вона могла тепер приділяти увагу лише коханому синочку.
Так і довелося Марії піднімати свого сина.
І ось настав час, коли вона має відпустити його, віддати іншій жінці.
– Гаразд, подивимося, яка ця Настя, – зітхнула Марія, підводячись і починала готувати начинку для пирога.
Помила та обсушила паперовим рушником м’ясо, нарізала його дрібним кубиком. Начистила картоплі, так само порізала її, додала дрібно нарізану цибулю. Все перемішала, посолила, поперчила чорним меленим перцем.
А тут і тісто підійшло. Нарешті, пиріг було укладено у фому і відправлено у духовку.
– Треба ще, мабуть, пару нескладних салатиків приготувати, – розмірковувала Марія, розглядаючи припаси в холодильнику. – Зроблю овочевий та мімозу. Баночка сайри є у мене. До речі і наливка власного виготовлення ще з минулого року залишилася, тож буде чим пригостити.
Вона швиденько накришила овочі, приготувала соус для заправки. Для мімози відварила яйця, картоплю, моркву, почистила та дрібно порізала цибулю. Незабаром обидва салати були готові і вже стояли в холодильнику в очікуванні гостей.
А з духовки плив неповторний аромат пирога, що готується.
– Має бути смачно, – усміхнулася Марія, дістаючи пиріг, що зарум’янився, і накриваючи його чистим полотняним рушником.
За півгодини до приходу гостей стіл був готовий. Марія привела себе в порядок і сіла перепочити.
Незабаром у двері подзвонили. На порозі стояли усміхнені Віктор з Настею.
– Мамо, це Настя, знайомся. Моя майбутня дружина. Ми завтра збираємось іти подавати заяву.
Марія оцінювально поглянула на майбутню невістки.
– Та вона, мабуть, однолітка з Віктором буде, – з тривогою подумалося їй. – Добре подивимось. Не варто поспішати з висновками, – подумала про себе.
– Роздягайтесь, проходьте, – натягнуто посміхнулася гостям.
– Ой, мамо, як смачно в тебе пахне, – не втримався Віктор. – Як же я обожнюю твої пироги.
Сіли за стіл. Випили по келиху за знайомство. Марія не стала ходити навкруги, одразу почала все розпитувати.
– Розкажи ти мені, Настя, про себе. Скільки тобі років, ким працюєш, чи була одружена, хто твої батьки?
– Мамо, ти просто як слідчий. Засипала Настю запитаннями. Навіщо тобі все це?
– Ну а як же сину. Я хочу знати, хто твоя майбутня дружина. Це природно.
– Вітю, не турбуйся. Звичайно, я вам все розповім, мені приховувати нічого. Що стосується віку – я на три роки старша за Віктора. Була заміжня. Розійшлися. Є син чотирнадцяти років.
Марія якось одразу перестала посміхатися.
– Мало того, що ти була одружена, у тебе ще є син? – Запитала вона, підібгавши губи.
– Так, у мене є син Микитка. Він спокійний хлопчик. Добре вчиться.
– Мамо, давайте поговоримо про щось інше, – попросив Віктор.
– Вітю, підемо на кухню, допоможи мені принести чашки до чаю, – попросила Марія.
На кухні вона налетіла на сина.
– Ти кого привів до нас у хату? На кому зібрався одружитися? Ти що, не бачиш, хто вона… Старша за тебе, була заміжня, дитина.
– Мамо, мені неважливо, що в неї було в минулому. Для мене важливо, що її дуже люблю. Зараз люблю. І я одружуся з нею, що б ти не говорила.
– Ні! Не бувати цьому!
– Мамо, не кажи так. Тобі ніхто з моїх дівчат не подобався. Все тобі не так у них – та надто молода, у тої не те освіта… Я думаю, що тобі ніхто й ніколи не сподобається, кого б я не привів до нас у будинок.
– Загалом так, мамо. Мені жити з Настею, а не тобі. І ми з нею все одно одружимося, що б ти не говорила. А тепер ми йдемо. Вибач.
Віктор повернувся до кімнати. Здивована Настя сиділа округливши очі. Вона чула все, що казала мати. А та й не намагалася понизити голос.
– Ідемо, Настю. Нам вже час. Мамо, дякую за пиріг, за салати, все було дуже смачно, – гукнув він уже з порога. – Закривайся. Ми пішли.
– До побачення, – навздогін ледь чутно прошепотіла і Настя.
Наступного дня вони подали заяву до ЗАГСу. А через певний час розписалися.
Віктор організував у кафе скромне весілля, запросив своїх та друзів Насті, батьків. Батьки Насті приїхали на весілля, а його мати так і не прийшла, хоча він чекав її весь вечір.
А у Марії того дня все валилося з рук.
– Не для неї я Вітю ростила, – шепотіла раз у раз Марія, неприкаяно блукаючи по квартирі, – Не для неї. Треба ж – з’явилася вона, не запилилася… І відібрала… Все забрала… Життя моє по краплі забрала…
А водночас весілля співало і танцювало. Відшуміло. Почалися будні.
Через деякий час молоді поїхали до великого міста, де можливості для життя були більшими.
А Марія ніяк не могла пробачити сина. Не могла пробачити, що він не послухав її і одружився з «тією». Відтепер їй навіть ім’я Настя стало неприємним. Вона не могла його чути. Якщо дивилася серіал, а героїню так само звали, вона вимикала телевізор.
Віктор не раз намагався дзвонити матері, але Марія не відповідала. Тільки раз підняла слухавку і сказала одне:
– Коли «тієї» не буде у твоєму житті, тоді дзвони. А доти інакше у нас з тобою не буде.
Минув не один рік. Марія так і не змирилася, не пом’якшала. Через знайомих вона дізналася, що у сина народилася і підростає донька Оля. Але бабуся так і не захотіла побачити її.
Віктор багато разів хотів помиритися з матір’ю, поговорити. Дзвонив їй, але вона, як і раніше, не піднімала слухавку.
Через своїх знайомих він знав, що у матері все нормально, вона жива, здорова. І на душі у нього ставало трохи легше.
