Коли Рита виходила заміж, її батьки купили їй двокімнатну квартиру, але оформили на неї, щоб зять не мав жодних прав. Стаса та його матір це дуже образило. Свекруха постійно повторювала синові, ти там не господар і тому нічого не повинен робити.
Мати Рити вважала, що зять і його мати невдячні, молоді тепер мають окреме житло, яке купити не так просто. Квартира була без ремонту з чорновим оздобленням. Стас власним коштом зробив ремонт і купив меблі.
Народився син. Минуло кілька років. Якось Рита з подругою вирішили поїхати на кілька днів відпочити до санаторію. Вона вперше зважилася на подорож без сім’ї. Рита попросила свою матір приїхати на вихідні до них, щоб приготувати їжу та побути з онуком. Ночувала Ірина Борисівна у онуковій кімнаті.
Пізно ввечері вона вийшла в коридор і раптом почула, як зять комусь тихо говорить телефоном: – Так, моя хороша. Все зроблю, як скажеш, щоб ти була щаслива. Ірина Борисівна про себе похвалила зятя. Не забуває доньку, які добрі слова каже. Вона заснула зі щасливою усмішкою. Все у доньки добре.
Лише Рита наступного дня зателефонувала матері, і слово за слово з’ясувалося, що зі Стасом вона не розмовляла напередодні. Ірина Борисівна одразу подумала, що правильно вони вчинили із квартирою. Тепер, якщо дійде до розлучення, зятю нічого не дістанеться. Рита повернулася, і мати їй все розповіла.
Поки чоловік виносив сміття, вона взяла його телефон і побачила листування та навіть фото цієї Тамари. Як зрозуміла Рита, жінка розлучалася, а Стас давав їй поради та обіцяв повернути віру в чоловіків. Рита та Стас одружені вже десять років. Існували різні конфлікти, але нічого серйозного не відбувалося.
На цей раз Рита відчула, що це не просто інтрижка. Чоловік зовсім не зрадів її приїзду, а почав вимовляти, що Рита погана господиня, покинула сина. Він за ці дні так втомився.
– Речі зібрані, сумки у коридорі. Я все знаю, – Рита відкрила листування у телефоні чоловіка.
Стас тупцював біля входу до квартири, дружина перегородила йому шлях.
– Рита одумайся, це не те, що ти подумала. А в нас син.
– Саме я все продумала. Ти їдеш до своєї мами чи до цієї Тамари. Я подаю на розлучення, платитимеш аліменти.
– Але куди я піду? У мами сестра з чоловіком живуть, мені там місця немає.
– Тут тобі також немає місця. Потрібно було раніше думати. Іди до Тамари.
Стас подивився на сумки, там був тільки його одяг. Він обвів очима квартиру.
– До речі, все тут куплено на мої гроші.
– Он ти як заговорив! Іди-но, доведи.
– Ось не дарма тебе моя мама невзлюбила. Вона одразу мене попереджала, коли ви з квартирою поквапилися.
– Нам чужого не треба, – уперши руки в боки, Рита наступала на чоловіка. – А це барахло я вже відпрацювала. Годувала, поїла тебе. Все, тобі час.
– А вечеря? Я їсти хочу.
– Знайдеш собі і вечерю, і ночівлю. Мамі привіт. І мої вітання. Ключі давай, – Рита простягла руку, але Стас схопив сумки та пішов. За годину зателефонувала свекруха.
– Ти що робиш? У нас і так повернутися нема де. Стас, між іншим, батько вашої дитини.
– Він мав вибір, – Рита натиснула відбій і заблокувала телефон свекрухи.
Ірина Борисівна не зрозуміла своєї дочки.
– Рито, одумайся, у вас син росте. Сама кажеш, у Стаса таке вже було.
– Я тільки здогадувалася, а те, що зараз – це факт.
– Що ти скажеш синові.
– А він все знає. Зараз нічого не приховаєш. Знайшла я цю Тамару в мережі, і, схоже, вона матиме дитину.
– Ну тоді звичайно. Я не знала. А на вигляд такий порядний був.
– Саме так, що був. Мамо, допомагай збирати речі. Він каже, що тут все куплено на його гроші.
Рита з Іриною Борисівною почали розбирати кухонне начиння, відбираючи все старе.
– Ось йому і віддамо, давно треба було викинути цей мотлох, – сказала Ірина Борисівна чи про зятя, чи про посуд. Вони запакували у сміттєві пакети старі каструлі, сковорідки, зламаний міксер.
Пролунав дзвінок у двері.
– Це свекруха завітала. Зараз розпочнеться. Здрастуйте, Лідія Петрівно.
– Ти що надумала, – прямо з порога почала свекруха. – Розлучатись! А ти Стаса спитала? Він не хоче розлучатися.
-У Вас там новий онук намічається.
Свекруха навіть не здивувалася.
– Ти чому не відповідаєш на моє запитання. Ми говоримо про розлучення, а не про онука. Так вийшло, – раптом, ніби вибачаючись, почала говорити свекруху. – Ти розумієш, Рито, він туди їздить у відрядження. Ось і познайомився із Тамарою. – Рита хмикнула. Виявляється, всі все знають. – Тут його родина, а там він просто у відрядженні.
– Значить, тут дружина, там теж друга родина з’явилася. Ви самі себе чуєте, Лідію Петрівно? Ми тут речі зібрали, забирайте.
– Подумай, Рито, не хоче він розлучатися. А Петрик як же?
– А Петро вже все знає.
– Хіба можна про це говорити з дитиною?
– Все, пізно вже, нам ніколи. – Рита буквально виставила свекруху за двері.
Ірина Борисівна весь цей час розбирала мотлох на балконі і теж складала його в пакети для сміття. Зі школи прийшов Петрик.
– Ой, бабусю, як на балконі стало просторо, я тут ночуватиму, – зрадів хлопчик.
Увечері прийшов Стас.
– Нам поговорити треба наодинці. Ти вже знаєш, мені мама сказала. Прости мене.
– Так знаю. І рішення вже ухвалено. Думав, плакатиму.
– А мені що робити? Я тут працюю, Тамара в іншому місті живе, куди мені подітися.
– Це не мої проблеми.
Рита виставила на сходовий майданчик пакети, які вони запакували зі своєю матір’ю. У коридор визирнув Петрик.
– Тату, а на рибалку коли поїдемо, ти обіцяв.
– Обов’язково поїдемо, тільки маму треба вмовити…
