Була о пів на сьому ранку. Можна було ще годину спокійно спати.
Але голос Тетяни не давав. Подруга наполегливо вимагала від Ольги уваги й співчуття…
– Що трапилося? Де ти? – Ольга ледь прокинулася, і сіла на ліжку.
– Я в їхньому гніздечку, приїжджай! – сказала Тетяна і поклала слухавку.
Де ця вулиця, де цей будинок з «їхнім гніздечком» – Ольга й гадки не мала. Але вона одразу зрозуміла, що Тетяна хоче їй сказати.
Мабуть, вона переконалася, що Микола їй зраджує, і навіть застала його на гарячому…
Незрозуміло було тільки одне – чому вона так радіє?
На жаль, Ольга теж була причетна до їхньої сімейної драми.
Тетяна з дитинства ділилася з Ольгою всіма своїми секретами, проблемами й нещастями.
А Ольга звикла давати їй корисні, як їй здавалося, поради.
Вони разом у шкільному туалеті виводили з її щоденника жирні двійки з хімії.
Ольга писала всім її хлопчикам пристрасні листи, а потім щиро брехала її мамі по телефону, що вона, звичайно ж, у неї вдома, але приймає душ…
З Миколою Тетяна познайомилася одразу після інституту, і всі інші молодики перестали існувати для неї.
І її подруги, чудово розуміли чому…
Микола був таким веселим і привабливим, вмів гарно доглядати, дарував неймовірні букети квітів й чарівні дрібнички.
Вони одружилися через три місяці після першої зустрічі.
Всі були впевнені, що вони стали ідеальною парою, що вони створені один для одного, житимуть довго й щасливо і, як то кажуть, підуть в один день.
І вони справді жили щасливо, поки одного разу Тетяна не запідозрила, що у її коханого чоловіка хтось є.
– Він до мене охолов! – плакала вона. – Я не потрібна, я більше не цікава!
Ольга намагалася з’ясувати, що сталося. Виявилося, нічого особливого – Микола вчасно приходив з роботи, забирав дорогою з садка п’ятирічну Христинку.
Вдома за вечерею із задоволенням розповідав про свою роботу, лагодив праску, пробивав засмічену раковину, дивився футбол по телевізору.
Щонеділі щаслива зовні сім’я їздила кудись гуляти.
Але в душі Тетяни палало багаття ревнощів. Ревнощів до невідомої розлучниці…
– Ти розумієш, він почав їздити у відрядження, і його неможливо проконтролювати! – говорила вона.
– А раптом я підозрюю Миколу, а він нічого не зробив? Значить, це я понавигадувала! – казала Тетяна, дивлячись на Ольгу червоними від сліз нещасними очима. – Але ж не могла я все вигадати?!
– Послухай, які у тебе є докази, – допитувалась Ольга. – Довге світле волосся на піджаку, чи сліди помади?
– Припини! Просто він став такий задумливий, часто мрійливо дивиться в далечінь, наспівує. Й у відрядження зачастив.
– Мрійливість до діла не причепиш, а от відрядження… Тут є чим зайнятися. Може, тобі найняти когось? І знімуть, і запишуть, і тобі на великому екрані все покажуть.
– Геніальна думка! – зраділа Тетяна, але одразу схаменулась. – В нас на це немає грошей…
Та навіть коли б і були зайві, навряд чи Микола схвалив би подібні непередбачені витрати, тим більше, не знаючи куди пішли гроші…
Ольга поїхала додому, а Тетяна почала всіляко обмірковувати «геніальну думку» і дійшла висновку, що доведеться взятися за справу самій…
Наступні кілька тижнів перетворилися на неї на захоплюючу гру.
Вона вирішила діяти за законами детективного жанру. Тетяна склала список людей, куди увійшли всі колежанки Миколи жіночої статі.
Панянок старше сорока п’яти вона рішуче відкинула, потім викреслила тих, які щойно вийшли заміж або пішли в декрет.
Залишилися три дівчини, які цілком підходили на кандидатуру розлучниці.
Вони були молоді й гарні, незаміжні, мали вищу освіту й іноді їздили у відрядження. Залишалося з’ясувати, наскільки вони самотні…
Тетяна купила перуку і почала ходити за ними по черзі. Поступово з’ясувалося, що одна має постійного хлопця, який підвозить її до будинку і залишається ночувати.
Батьки іншої дівчини жили за містом, і вона обов’язково їздила до них у п’ятницю на всі вихідні.
А Микола у четвер вирушав на тиждень у ділову поїздку.
Залишалося дізнатися, чи їде з ним третя дівчина, яку подруги між собою прозвали лялечкою.
Чи нікуди вони не поїдуть, а весело проведуть час у неї вдома?
Щодня Ольга отримувала зведення:
– Лялечка купила собі шарфик та рукавички, – шепотіла їй в слухавку Тетяна.
– Ну, і що це нам дає? – запитувала вона.
– Сподобатися йому хоче – раз, у дорогу збирається!
– Важко сподобатися чоловікові за допомогою рукавичок, – лагідно відповідала Ольга. – А в дорогу зазвичай купують валізу.
Тетяна клала слухавку, але через деякий час дзвонила знову.
– Вона сьогодні йшла з роботи до зупинки пішки, одна.
– Ну й чудово, а Микола прийшов додому з Христинкою.
– Але він мав такий мрійливий вигляд.
– Далася тобі ця його мрійливість! Потрібні факти, докази, а їх немає.
– Тобі потрібні факти? – ахнула від обурення Тетяна. – І це подруга називається!
І вона знову клала слухавку…
…Наступного ранку рівно о пів на сьому Тетяна повідомила Ользі про гніздечко.
Ольга чесно чекала, що вона передзвонить і скаже, куди треба приїхати, але непомітно заснула й прокинулася вже аж від настирливого дзвінка в двері.
Тетяна прямо в чоботях зайшла на кухню, сіла на стілець і почала плакати, голосячи при цьому:
– Який сором!
– Ти бачила їх разом, Миколу з Лялечкою?! – запитала Ольга.
Тетяна похитала головою і зняла перуку.
– Це просто щастя, що вона мене не впізнала, – сказала вона.
…Все закінчилося плачевно. Тетяна роздобула адресу Лялечки й вирішила прийти до неї рано-вранці, щоб застати коханців «тепленькими».
Коли дівчина в чарівному негліжі відкрила їй вхідні двері, Тетяна помчала прямо до спальні.
Там вона одним потужним рухом зняла з ліжка ковдру і побачила зовсім незнайомого чоловіка, який дивився на неї здивованими очима…
…Через тиждень Ольга прийшла до Тетяни в гості. Вона відчувала свою провину перед чесним мрійливим Миколою, хоч він цього й не знав.
І з того всього вона принесла величезний торт, знаючи, що Микола – ласун. Христинка отримала в подарунок ляльку.
За чаєм вони якось сковано мовчали. І тільки коли Тетяна вийшла на балкон, Микола похмуро повернувся до Ольги.
– Ну, давай, подруго, кажи, хто в моєї дружини з’явився…
Ольга оторопіла від несподіванки, а нещасний чоловік почав емоційно розказувати про свої підозри:
– Додому вона приходить пізніше за мене. Їжі ні мені, ні Христинці не готує. По телефону з кимось весь час шепочеться.
Дзвоню їй раненько з відрядження, щоб повідомити, як доїхав, а її вдома немає!
Дитину відправила до матері й вештається невідомо де!
– Миколо, – невпевнено сказала Ольга. – А чи не пора вам завести другу дитину? Кажуть, це дуже відволікає від усіляких нісенітниць…
