Життєві історії

Вероніка чистила картоплю на борщ, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Номер був невідомий. – Алло, Вероніка! – почула вона в слухавці жіночий голос. – Це Ольга, дружина вашого колишнього чоловіка! – Що вам треба? – сухо запитала Вероніка. – Як вам не соромно? – заявила Ольга. – Ви про що? – не зрозуміла Вероніка. – Ви що, чоловіка завели собі? Тільки розвелася, і вже іншого знайшла! – пояснила Ольга. – А вам яке діло? – здивувалася вона. – А я вам поясню, яке діло, – не витримала Оля, і все їй розповіла. Вероніка вислухала її, і аж застигла з телефоном у руках від почутого

– Алло, Вероніка, привіт. Прошу вас, заберіть назад свого чоловіка! Я вже не можу з ним жити!

Вероніка застигла з телефоном у руках. Ось це новини! Розлучниця дзвонить з таким проханням!

– Здрастуйте, Ольга! А чим вам мій чоловік не догодив? І півроку не минуло, як він, пішов від мене до вас!

– Ваш Роман просто нестерпний! То борщ йому з часниковими пампушками подавай, то якесь заливне. Раніше ми завжди додому їжу замовляли або в кафе ходили, і його все влаштовувало. А тут – не знаю, що на нього найшло.

Просить щодня чисту прасовану сорочку, а я йому прачка якась, цілодобово прасувати та прати. Я блогер, взагалі-то, мені відео знімати треба, а не сорочки гладити.

– Нехай Роман знайде хатню робітницю, адже гроші є.

– Та вже немає грошей, ви що. Ми на Мальдіви з’їздили, машину мені купили, та так, по дрібниці розійшлися. Зарплата в нього копійки, я більше заробляю, навіщо мені бідний чоловік, якому сорочки прасувати треба?

– Так і мені він не потрібний. Я насолоджуюся життям одна, ніяких борщів і сорочок, живу, сама для себе. Та й утримувати його я не збираюся. Тож, терпи та живи, сама обрала такого. Не здивуюсь, якщо він собі знайде ще когось, мене ж покинув, і тебе покине!

– Ха, порівняли, мене та себе! Від таких, як я не йдуть чоловіки! Я його виставляю, а він не йде, і що мені робити? Може ви якось вплинете?

– Ні, люба, якось сама! Додуматися ж, колишній дружині таке запропонувати!

Вероніка скинула дзвінок. Кому розкажи – не повірять! Адже ще півроку тому Вероніка дуже ображалася на розлучницю. Роман, закохався, каже, жити без неї не можу.

В інтернеті познайомилися, почали спілкуватись, потім зустрічатися. Він їй розповідав, що скоро в розкоші купатися буде, справу свою почати хоче. Зовні привабливий, от і повелася дівчина.

При розлученні чесно поділили майно, продали двокімнатну квартиру у центрі міста. Вероніка купила собі гарну однокімнатну квартиру, а Роман переїхав до Олі з грошима. І тепер грошей немає, розтратили все, жити ніде. Так йому і треба!

За кілька днів зателефонував і сам Рома.

-Вероніко … Вибач мені, га? Ця жінка ні на що не годиться! Цілими днями в телефоні зависає, а я сам готую, прибираю, перу. Ну, що це за дружина така? Хоч ми і не одружені з нею, але живемо разом, і всі функції дружини вона має виконувати повноцінно!

– Я виконувала, як ти називаєш, усі функції і що? Пішов до цієї дівчини. Тому що вона цікавіша, красивіша, стрункіша, і молодша, природно! Про що ж ти думав?

– Та відомо про що… Не тим місцем думав! Пристрасті вщухли, а борщу хочеться… Ну то що, пустиш мене назад? Адже не чужі люди…

– Роман, Роман… Невже ти думаєш, що після такого я тебе прийму назад? Я не прощаю зради, запам’ятай! Викреслила тебе з життя, живу і радію. Совісті вистачає ж лізти до мене! Іди вчись сам борщ варити, і буде тобі щастя!

Вероніка скинула дзвінок і голосно засміялася. Треба ж як вийшло! На душі було радісно, так тобі й треба!

Але Роман не думав відступати. Щодня він нагодився зустрічати Вероніку з роботи. Одного разу навіть букет троянд, які вже підвяли, приніс.

– Вероніко, ну може вистачить, га? Підемо додому? Я так скучив, не повіриш…

– Вірю звичайно, Оля з дому жене, тобі податися нікуди, от і ходиш за мною. Бачиш ці троянди? Ось і в мене до тебе все зів’яло, образив ти мене сильно! Мрію, щоб ти відстав від мене і не заважав жити!

– Ух, яка… Мене це навіть заводить, твоя холодність! Прям заново закохуюсь…

– Іди з Богом! Я тебе назад не прийму!

Роман знизував плечима, йшов, але наступного дня знову чекав на неї. Тоді Вероніка вирішила вдатися до хитрощів. Попросила колегу із сусіднього відділу проводити її додому.

– Вероніко, привіт. Це хто з тобою? — спитав Роман, побачивши поряд із колишньою незнайомого чоловіка приємної зовнішності.

– Це мій чоловік, вирішила розпочати нове життя. І тобі нема в ньому місця, прошу не турбувати мене!

Роман розгублено відступив. І зник на кілька днів.

Знову зателефонувала Ольга.

– Вероніка, ви що, чоловіка завели собі? Як не соромно! Тільки розвелася і вже іншого знайшла! Роман переживає дуже! Ні, щоб рідного чоловіка забрати і жити з ним далі, чужих чоловіків заводить!

Вероніка закотилася сміхом. Ось це претензію їй висунули! Коханка чоловіка сварить колишню дружину за погану поведінку! Нонсенс, абсурд!

– Ольго, вирішуйте свої проблеми самі і мене не чіпайте! Блокую обох, відчепіться вже від мене!

Як не дивно, але її більше не турбував колишній чоловік і його пасія. Від людей дізналася, що Роман поїхав кудись працювати на заробітки, там і лишився. Долю Олі не знала, але була впевнена, що ця дівчина не пропаде.

А Вероніка почала зустрічатися з тим самим колегою, який теж був у розлученні. Її влаштовувало, що вони не живуть разом, заміж більше не хотілося.

Зате щодня вона бігала на побачення, як у молодості, романтика, і жодних борщів та брудних шкарпеток!

Виявляється, життя після розлучення є, і цілком непогане! Вона навіть була вдячна колишньому чоловікові, що так все вийшло!

Ось як у житті буває, що чоловіка хочуть повернути, а вже не треба…

Вам також має сподобатись...

– Дмитре, я маю тобі дещо розповісти, – сказав Віктор Іванович своєму дорослому сину. – Розповісти те, чого навіть твоя мама не знає… Пробач, але я просто змушений це зробити. Ти вже дорослий хлопець. Сподіваюся ти мене зрозумієш. Дмитро здивовано подивився на батька. – Ми ж із твоєю мамою дуже хотіли дитину, але вона ніяк не могла народити, – почав розказувати Віктор Іванович. – І нарешті їй вдалося виносити малюка. А потім… Нашого хлопчика не стало… – Не стало? А як же ж я?! – Дмитро здивовано дивився на батька, нічого не розуміючи

Віра приїхала до батьків у гості. Відпочивши з дороги, дівчина вирішила сходити в магазин. Тільки-но Віра вийшла на вулицю, як зустріла свою тітку Людмилу. Помітивши животик племінниці, що округлився, Людмила зупинила її. – Кого чекаємо? – запитала тітка. – Сина, – усміхнулася Віра. – Це дуже добре, – якось підозріло сказала тітка Люда. – Імʼя вже вибрали? – Ми про це ще не думали, – відмахнулася Віра. – Нема що тут думати! – несподівано сказала тітка. – Назвіть Андрієм! І тільки Андрієм! Запам’ятай це! – А чому Андрієм? – Віра здивовано дивилася на тітку, не розуміючи, що відбувається

Віра була на роботі. Вона вже збиралася йти додому. Дівчина одягала куртку, як раптом пролунав наполегливий і вимогливий стукіт у двері… Так стукають тільки коли щось дуже треба. Начальник Віри – Андрій Юрійович, невдоволено скривився і глянув на годинник. – Зачинено ж, – пробурмотів він, але все таки подався до дверей. За склом маячила висока постать. Молодий чоловік тримав щось маленьке, загорнуте в куртку. Віра побачила його розпатлане темне волосся, окуляри в тонкій оправі, шарфик, що збився набік… – Допоможіть, будь ласка! – голос у незнайомця був схвильований. Віра застигла від несподіванки

Лариса приїхала допомогти своїй подрузі Аліні зібрати речі для переїзду. Раптом до Лариси підійшла мама Аліни, Наталя Іваніна. – Ти б не лізла в цю справу, Ларисо, – несподівано сказала жінка. – Ви про що Наталя Іванівна? – не зрозуміла маму подруги Лариса. – То ти не знаєш всього?  По очах бачу, що не знаєш! – якось єхидно посміхнулася Натяла Іванівна. – А що ж я повинна знати? – округлила очі Лариса. І Наталя Іванівна все розповіла про свою доньку. Лариса вислухала її і застигла від почутого