Життєві історії

Вероніка чистила картоплю на борщ, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Номер був невідомий. – Алло, Вероніка! – почула вона в слухавці жіночий голос. – Це Ольга, дружина вашого колишнього чоловіка! – Що вам треба? – сухо запитала Вероніка. – Як вам не соромно? – заявила Ольга. – Ви про що? – не зрозуміла Вероніка. – Ви що, чоловіка завели собі? Тільки розвелася, і вже іншого знайшла! – пояснила Ольга. – А вам яке діло? – здивувалася вона. – А я вам поясню, яке діло, – не витримала Оля, і все їй розповіла. Вероніка вислухала її, і аж застигла з телефоном у руках від почутого

– Алло, Вероніка, привіт. Прошу вас, заберіть назад свого чоловіка! Я вже не можу з ним жити!

Вероніка застигла з телефоном у руках. Ось це новини! Розлучниця дзвонить з таким проханням!

– Здрастуйте, Ольга! А чим вам мій чоловік не догодив? І півроку не минуло, як він, пішов від мене до вас!

– Ваш Роман просто нестерпний! То борщ йому з часниковими пампушками подавай, то якесь заливне. Раніше ми завжди додому їжу замовляли або в кафе ходили, і його все влаштовувало. А тут – не знаю, що на нього найшло.

Просить щодня чисту прасовану сорочку, а я йому прачка якась, цілодобово прасувати та прати. Я блогер, взагалі-то, мені відео знімати треба, а не сорочки гладити.

– Нехай Роман знайде хатню робітницю, адже гроші є.

– Та вже немає грошей, ви що. Ми на Мальдіви з’їздили, машину мені купили, та так, по дрібниці розійшлися. Зарплата в нього копійки, я більше заробляю, навіщо мені бідний чоловік, якому сорочки прасувати треба?

– Так і мені він не потрібний. Я насолоджуюся життям одна, ніяких борщів і сорочок, живу, сама для себе. Та й утримувати його я не збираюся. Тож, терпи та живи, сама обрала такого. Не здивуюсь, якщо він собі знайде ще когось, мене ж покинув, і тебе покине!

– Ха, порівняли, мене та себе! Від таких, як я не йдуть чоловіки! Я його виставляю, а він не йде, і що мені робити? Може ви якось вплинете?

– Ні, люба, якось сама! Додуматися ж, колишній дружині таке запропонувати!

Вероніка скинула дзвінок. Кому розкажи – не повірять! Адже ще півроку тому Вероніка дуже ображалася на розлучницю. Роман, закохався, каже, жити без неї не можу.

В інтернеті познайомилися, почали спілкуватись, потім зустрічатися. Він їй розповідав, що скоро в розкоші купатися буде, справу свою почати хоче. Зовні привабливий, от і повелася дівчина.

При розлученні чесно поділили майно, продали двокімнатну квартиру у центрі міста. Вероніка купила собі гарну однокімнатну квартиру, а Роман переїхав до Олі з грошима. І тепер грошей немає, розтратили все, жити ніде. Так йому і треба!

За кілька днів зателефонував і сам Рома.

-Вероніко … Вибач мені, га? Ця жінка ні на що не годиться! Цілими днями в телефоні зависає, а я сам готую, прибираю, перу. Ну, що це за дружина така? Хоч ми і не одружені з нею, але живемо разом, і всі функції дружини вона має виконувати повноцінно!

– Я виконувала, як ти називаєш, усі функції і що? Пішов до цієї дівчини. Тому що вона цікавіша, красивіша, стрункіша, і молодша, природно! Про що ж ти думав?

– Та відомо про що… Не тим місцем думав! Пристрасті вщухли, а борщу хочеться… Ну то що, пустиш мене назад? Адже не чужі люди…

– Роман, Роман… Невже ти думаєш, що після такого я тебе прийму назад? Я не прощаю зради, запам’ятай! Викреслила тебе з життя, живу і радію. Совісті вистачає ж лізти до мене! Іди вчись сам борщ варити, і буде тобі щастя!

Вероніка скинула дзвінок і голосно засміялася. Треба ж як вийшло! На душі було радісно, так тобі й треба!

Але Роман не думав відступати. Щодня він нагодився зустрічати Вероніку з роботи. Одного разу навіть букет троянд, які вже підвяли, приніс.

– Вероніко, ну може вистачить, га? Підемо додому? Я так скучив, не повіриш…

– Вірю звичайно, Оля з дому жене, тобі податися нікуди, от і ходиш за мною. Бачиш ці троянди? Ось і в мене до тебе все зів’яло, образив ти мене сильно! Мрію, щоб ти відстав від мене і не заважав жити!

– Ух, яка… Мене це навіть заводить, твоя холодність! Прям заново закохуюсь…

– Іди з Богом! Я тебе назад не прийму!

Роман знизував плечима, йшов, але наступного дня знову чекав на неї. Тоді Вероніка вирішила вдатися до хитрощів. Попросила колегу із сусіднього відділу проводити її додому.

– Вероніко, привіт. Це хто з тобою? — спитав Роман, побачивши поряд із колишньою незнайомого чоловіка приємної зовнішності.

– Це мій чоловік, вирішила розпочати нове життя. І тобі нема в ньому місця, прошу не турбувати мене!

Роман розгублено відступив. І зник на кілька днів.

Знову зателефонувала Ольга.

– Вероніка, ви що, чоловіка завели собі? Як не соромно! Тільки розвелася і вже іншого знайшла! Роман переживає дуже! Ні, щоб рідного чоловіка забрати і жити з ним далі, чужих чоловіків заводить!

Вероніка закотилася сміхом. Ось це претензію їй висунули! Коханка чоловіка сварить колишню дружину за погану поведінку! Нонсенс, абсурд!

– Ольго, вирішуйте свої проблеми самі і мене не чіпайте! Блокую обох, відчепіться вже від мене!

Як не дивно, але її більше не турбував колишній чоловік і його пасія. Від людей дізналася, що Роман поїхав кудись працювати на заробітки, там і лишився. Долю Олі не знала, але була впевнена, що ця дівчина не пропаде.

А Вероніка почала зустрічатися з тим самим колегою, який теж був у розлученні. Її влаштовувало, що вони не живуть разом, заміж більше не хотілося.

Зате щодня вона бігала на побачення, як у молодості, романтика, і жодних борщів та брудних шкарпеток!

Виявляється, життя після розлучення є, і цілком непогане! Вона навіть була вдячна колишньому чоловікові, що так все вийшло!

Ось як у житті буває, що чоловіка хочуть повернути, а вже не треба…

Вам також має сподобатись...

Марина нагодувала чоловіка сніданком, провела на роботу, вимила посуд. – Так, чим же тепер зайнятися? – думала жінка у свій вихідний. – Треба прання поставити! Марина вирушила у спальню, зібрала свої речі, та речі чоловіка. Зайшла у ванну і стала завантажувати речі у пральну машину, попередньо перевіряючи кишені. Раптом, в кишені штанів Олега, Марина натрапила на якийсь предмет. – А це ще що? – здивувалася вона. Жінка вийняла “знахідку” з кишені, то була якась картка. Марина придивилася до цієї картки і… остовпіла від побаченого

Софія Борисівна пила чай з тістечками і уважно дивилась на доньку. – Юля, одразу після навчання, ми з татом чекаємо тебе вдома, – сказала вона. – Сьогодні у нас вечеряє важливий гість. Його звуть Антон. Я дуже хочу тебе з ним познайомити. Він багатий і солідний чоловік. – Мамо, а до чого тут я? – здивувалася Юля. – Гість ваш, ви з ним і спілкуйтесь, а ми з Дмитром ідемо в кіно! Софія Борисівна аж побіліла від почутого

– Катя, у вихідні поїдемо до батьків, познайомлю вас. Мама вечерю святкову організує, – радісно сказав Андрій. – Ой, я так хвилююся, Андрію. Раптом я їм не сподобаюся? – захвилювалася Катя. – Не хвилюйся, у мене батьки дуже хороші і прості, приймуть мій вибір. Я мамі казав, що ти найкраща дівчина на світі, – сказав Андрій і ніжно поцілував дівчину. – Добре. Я тоді подарунки куплю, незручно з порожніми руками їхати, – все ж погодилася Катя. Але дівчина навіть уявити не могла, чим закінчиться ця поїздка до батьків нареченого

Таня тільки-но прокинулася, як у двері подзвонили. Вона невдоволено скривилася. Їй дуже не хотілося вставати з ліжка. У двері подзвонили знову, потім ще раз і ще. – Це точно не чоловік, – думала Таня, позіхаючи. – Він щойно пішов на роботу. І якщо що, він має свої ключі, Тоді хто це? Дзвінок вже дзвенів не перестаючи. Таня важко зітхнула, відкинула ковдру, і, одягнувши капці, помчала до дверей. – Зараз відкрию! – невдоволено гукнула Таня у бік дверей, готуючись негайно посваритися  з нахабним гостем. Жінка відкрила двері і застигла від несподіванки