Життєві історії

Вероніка чистила картоплю на борщ, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Номер був невідомий. – Алло, Вероніка! – почула вона в слухавці жіночий голос. – Це Ольга, дружина вашого колишнього чоловіка! – Що вам треба? – сухо запитала Вероніка. – Як вам не соромно? – заявила Ольга. – Ви про що? – не зрозуміла Вероніка. – Ви що, чоловіка завели собі? Тільки розвелася, і вже іншого знайшла! – пояснила Ольга. – А вам яке діло? – здивувалася вона. – А я вам поясню, яке діло, – не витримала Оля, і все їй розповіла. Вероніка вислухала її, і аж застигла з телефоном у руках від почутого

– Алло, Вероніка, привіт. Прошу вас, заберіть назад свого чоловіка! Я вже не можу з ним жити!

Вероніка застигла з телефоном у руках. Ось це новини! Розлучниця дзвонить з таким проханням!

– Здрастуйте, Ольга! А чим вам мій чоловік не догодив? І півроку не минуло, як він, пішов від мене до вас!

– Ваш Роман просто нестерпний! То борщ йому з часниковими пампушками подавай, то якесь заливне. Раніше ми завжди додому їжу замовляли або в кафе ходили, і його все влаштовувало. А тут – не знаю, що на нього найшло.

Просить щодня чисту прасовану сорочку, а я йому прачка якась, цілодобово прасувати та прати. Я блогер, взагалі-то, мені відео знімати треба, а не сорочки гладити.

– Нехай Роман знайде хатню робітницю, адже гроші є.

– Та вже немає грошей, ви що. Ми на Мальдіви з’їздили, машину мені купили, та так, по дрібниці розійшлися. Зарплата в нього копійки, я більше заробляю, навіщо мені бідний чоловік, якому сорочки прасувати треба?

– Так і мені він не потрібний. Я насолоджуюся життям одна, ніяких борщів і сорочок, живу, сама для себе. Та й утримувати його я не збираюся. Тож, терпи та живи, сама обрала такого. Не здивуюсь, якщо він собі знайде ще когось, мене ж покинув, і тебе покине!

– Ха, порівняли, мене та себе! Від таких, як я не йдуть чоловіки! Я його виставляю, а він не йде, і що мені робити? Може ви якось вплинете?

– Ні, люба, якось сама! Додуматися ж, колишній дружині таке запропонувати!

Вероніка скинула дзвінок. Кому розкажи – не повірять! Адже ще півроку тому Вероніка дуже ображалася на розлучницю. Роман, закохався, каже, жити без неї не можу.

В інтернеті познайомилися, почали спілкуватись, потім зустрічатися. Він їй розповідав, що скоро в розкоші купатися буде, справу свою почати хоче. Зовні привабливий, от і повелася дівчина.

При розлученні чесно поділили майно, продали двокімнатну квартиру у центрі міста. Вероніка купила собі гарну однокімнатну квартиру, а Роман переїхав до Олі з грошима. І тепер грошей немає, розтратили все, жити ніде. Так йому і треба!

За кілька днів зателефонував і сам Рома.

-Вероніко … Вибач мені, га? Ця жінка ні на що не годиться! Цілими днями в телефоні зависає, а я сам готую, прибираю, перу. Ну, що це за дружина така? Хоч ми і не одружені з нею, але живемо разом, і всі функції дружини вона має виконувати повноцінно!

– Я виконувала, як ти називаєш, усі функції і що? Пішов до цієї дівчини. Тому що вона цікавіша, красивіша, стрункіша, і молодша, природно! Про що ж ти думав?

– Та відомо про що… Не тим місцем думав! Пристрасті вщухли, а борщу хочеться… Ну то що, пустиш мене назад? Адже не чужі люди…

– Роман, Роман… Невже ти думаєш, що після такого я тебе прийму назад? Я не прощаю зради, запам’ятай! Викреслила тебе з життя, живу і радію. Совісті вистачає ж лізти до мене! Іди вчись сам борщ варити, і буде тобі щастя!

Вероніка скинула дзвінок і голосно засміялася. Треба ж як вийшло! На душі було радісно, так тобі й треба!

Але Роман не думав відступати. Щодня він нагодився зустрічати Вероніку з роботи. Одного разу навіть букет троянд, які вже підвяли, приніс.

– Вероніко, ну може вистачить, га? Підемо додому? Я так скучив, не повіриш…

– Вірю звичайно, Оля з дому жене, тобі податися нікуди, от і ходиш за мною. Бачиш ці троянди? Ось і в мене до тебе все зів’яло, образив ти мене сильно! Мрію, щоб ти відстав від мене і не заважав жити!

– Ух, яка… Мене це навіть заводить, твоя холодність! Прям заново закохуюсь…

– Іди з Богом! Я тебе назад не прийму!

Роман знизував плечима, йшов, але наступного дня знову чекав на неї. Тоді Вероніка вирішила вдатися до хитрощів. Попросила колегу із сусіднього відділу проводити її додому.

– Вероніко, привіт. Це хто з тобою? — спитав Роман, побачивши поряд із колишньою незнайомого чоловіка приємної зовнішності.

– Це мій чоловік, вирішила розпочати нове життя. І тобі нема в ньому місця, прошу не турбувати мене!

Роман розгублено відступив. І зник на кілька днів.

Знову зателефонувала Ольга.

– Вероніка, ви що, чоловіка завели собі? Як не соромно! Тільки розвелася і вже іншого знайшла! Роман переживає дуже! Ні, щоб рідного чоловіка забрати і жити з ним далі, чужих чоловіків заводить!

Вероніка закотилася сміхом. Ось це претензію їй висунули! Коханка чоловіка сварить колишню дружину за погану поведінку! Нонсенс, абсурд!

– Ольго, вирішуйте свої проблеми самі і мене не чіпайте! Блокую обох, відчепіться вже від мене!

Як не дивно, але її більше не турбував колишній чоловік і його пасія. Від людей дізналася, що Роман поїхав кудись працювати на заробітки, там і лишився. Долю Олі не знала, але була впевнена, що ця дівчина не пропаде.

А Вероніка почала зустрічатися з тим самим колегою, який теж був у розлученні. Її влаштовувало, що вони не живуть разом, заміж більше не хотілося.

Зате щодня вона бігала на побачення, як у молодості, романтика, і жодних борщів та брудних шкарпеток!

Виявляється, життя після розлучення є, і цілком непогане! Вона навіть була вдячна колишньому чоловікові, що так все вийшло!

Ось як у житті буває, що чоловіка хочуть повернути, а вже не треба…

Вам також має сподобатись...

Настя вирішила пообідати у кафе. Раптом біля дверей, вона помітила якусь дівчинку. – Що ти тут робиш одна? – запитала вона. – Тітонько, у мене бабуся вдома занедужала, – промовила дівчина. Настя вирішила допомогти, купивши продуктів вони вирушили до дівчинки додому. – Бабуся! У нас гості! Це моя знайома, тітка Настя, – вигукнула дівчинка,. – Лілю, принеси Насті стілець, – сказала старенька. Поки дівчинка бігала за стільцем, старенька покликала Настю. – Ось, коли мене не стане, відвези Настю сюди. Там живе її батько, – жінка простягла якийсь листочок. Настя взяла листок, розгорула його, глянула на адрес і застигла від побаченого

Інна була на роботі у себе в ресторані. – Щось у нас сьогодні душно, витяжки працюють? – запитала вона Олену, яка була головною на кухні. – Недобре мені… – Все працює як завжди, – Олена з подивом дивилася на Інну. Та встала і зібралася йти на кухню. – Почекай! – зупинила її подруга. – Будь тут, я зараз чаю принесу. Там ми самі впораємось. Вона принесла чай. – А ти, часом не вагітна? – раптом запитала Олена Інну. Інна посміхнулася й ствердно кивнула. – Оце так новина! – ахнула Олена. – Оце так чудово! Молодчина, Інночко! Із зали почулася музика, а потім спів. Інна прислухалася й не повірила своїм вухам

Марина стояла біля свого вагона, коли побачила знайому фігурку. Маленька жіночка в акуратному, але явно старому пальто повільно йшла вздовж поїзда, тягнучи за собою потерту картату сумку на коліщатках. – Тітонько Віро! – неголосно гукнула Марина, спускаючись сходками. Бабуся обернулася: – Мариночко, голубонько! А я йду, виглядаю, думаю, може не твоя сьогодні зміна… – Для Андрійка передача? – Марина вже знала відповідь. – Так, доню, – сказала старенька. – Грибочки маслюки, сама готувала, як він любить. І варення – його улюблене з дитинства… Напарниця Марини – Світлана, ніяково переступала з ноги на ногу, не знаючи, як реагувати на це все. Вона ще не знала всієї правди

Миколайович уже тиждень не виходив із дому. Сусіди занепокоїлися. Чоловіка вже давно ніхто не бачив, та й на телефон він не відповідав. Всі дзвонили знову і знову, але безрезультатно. Першим схаменувся старший син. Він відпросився з роботи й приїхав у село. Батько лежав на дивані, дивлячись на стелю, і про щось зосереджено думав. – Тату, ти що задумався?! – з порога сказав син. – Ти чому на дзвінки не відповідаєш?! – Василь Петрович зник… – раптом заявив Миколайович. – Який ще Василь Петрович? – син здивовано дивився на батька, не розуміючи, що відбувається