Віктор вимкнув телевізор і глянув на годинник.
– Без п’ятнадцяти дванадцять, – він прислухався. – Заснула, здається. Пора!
– Ти спати збираєшся? – Дружина виглянула зі спальні. – Мені щось не спиться. Може поп’ємо чайку? Мене сусідка пряниками пригостила.
Віктор здригнувся від несподіванки і обернувся. Очі його забігали.
– З тобою все гаразд? – Дружина підозріло дивилася на нього. – Ти часом не занедужав?
– Ні! Ні! – ще більше захвилювався чоловік. – Я ще подивлюся. – Він сів на диван і увімкнув телевізор. – Рано ще спати.
Дружина, від такої поведінки чоловіка, трохи запереживала, знизала плечима і вийшла на кухню.Віктор ліг на диван, глянув на годинник і заходився чекати.
Чоловік прокинувся раптово. Телевізор тихо працював. Він глянув на годинник. Перша ночі! Проспав! Віктор перед виходом зазирнув у спальню. Дружина лежала тихо.
– Заснула чи що? – подумав він.
Він накинув куртку і вискочив із квартири.
****
Віра почула як закрилися вхідні двері. Жінка неквапливо встала з ліжка, одяглась і вийшла зі спальні. Вона підійшла до вікна у вітальні і визирнула у двір.
Світло від тьмяного ліхтаря у дворі не могло дотягнутися до дитячого майданчика, і він був занурений у непроглядну темряву. Але жінка чудово знала, що приховує ніч.
У цьому будинку вона прожила від народження. Вона пам’ятала як батько посадив у центрі двору вербу, а поряд з нею чоловіки поставили столик та лавки.
Давно це було. Зараз на цьому місці збудували дитячий майданчик. Але вербу не зачепили.
Віра сумно посміхнулася. Вона згадала, як сорок років тому, її коханий Вітя, о третій годині ночі грав на гітарі і кидав у її вікно камінчики. Тоді Вірочка переживала, що прокинуться батьки, і вона обережно вислизнула у двір.
Радісний Вітя подарував їй квіти.
– Вірочка, 8 березня настало. Я тебе вітаю! – Він кивнув у бік столика. – Я ігристе купив і цукерки. Давай, відсвяткуємо.
– А з чого ми питимемо? – ахнула дівчина, виявивши відсутність стаканчиків.
Віктор, зрозумівши свою помилку, розгубився і щось промимрив. Вірочка засміялася.
Вони сиділи і пили ігристе прямо з пляшки і їли цукерки. Бульбашки лоскотали ніс і Вірочка часто чхала.
Розійшлися по будинках вони тільки на світанку. Біля під’їзду Вітя соромлячись, зробив їй пропозицію. Вірочка погодилася. Весілля зіграли рівно за чотири місяці восьмого липня.
– Віра! Віра!
Жінка здригнулася. Вона відчинила і визирнула у вікно.
– Ти сміятимешся, але я ніяк не можу потрапити у вікно. Виходь так. А то я сусідів розбуджу. Я чекаю тебе!
Віра засміялася і вийшла надвір.
– Вірочка, 8 березня вже настало, – Віктор простягнув дружині квіти. – Ідемо на лавку під вербу. Відсвяткуємо. Я ігристе та цукерки купив.
– А стаканчики? – усміхнулася жінка.
– Та ну їх, – чоловік махнув рукою. – Так відсвяткуємо. Нам не звикати.
Віктор та Віра, тісно притиснувшись один до одного, сиділи на лавці, пили ігристе і їли цукерки.
***
– Мамо, – Сергій підійшов до Ірини і інтенсивно почав трясти її за плече. – Бабуся і дідусь пішли кудись. А там ніч. Темно.
– Не хвилюйся, вони у дворі під вербою, – сонно пробурмотіла жінка. – Не хвилюйся за них.
– А раптом їх хтось образить? Вони ж старенькі. Я визирав у вікно, там темно. Нічого не видно. Може, сходимо, подивимося.
– Ніхто їх не образить, – прокинувся батько. – Не треба ходити до них. Це їхня ніч та їхня історія. А ти, якщо переживаєш, лягай з нами. Вранці прокинемося і вітатимемо наших жінок з 8 березня.
– Ні, – Сергійко замотав головою. – Я до себе на ліжко піду.
Сергій обережно одягнувся і вискочив у двір.
– Бабуся, дідусю, ви де? – Хлопчик побрів у бік лави.
– Сергію, ти чому не спиш? – захвилювалася Віра. – Щось сталося?
– Ні! Я за вас переживав. Бабуль, вже 8 березня настало. Я тебе вітаю!
– Сідай з нами, – забуркотіла жінка, – Разом посидимо. Яке сьогодні у мене чудове свято. Мої найулюбленіші чоловіки поряд!
